The Irish Stranger - Andy M. Stewart

Pity the fate of a poor Irish stranger

That wanders so far from his home

That sighs for protection from want, woe, and danger

That knows not from which way for to roam

Yet I’ll never return to Hibernia’s green bowers

For tyranny tramples the sweetest of flowers

That once gave me comfort in loneliest hoursâ€"

Now they are gone I shall ne’er see them more

With wonder I gazed on yon lofty building

As in grandeur I rose from its lord

But soon I beheld my fair garden yielding

The choicest of fruit for his foe

But, where is my father’s lone cottage of clay

Wherein I' ve spent many a long day

Alas !

has his lordship conniv’d it away?

Yes, it is gone, I shall never see it more

When nature was seen in the sloe bush and bramble

All smiling in beautiful bloom

Over the fields without danger, I often

Did ramble amidst their perfume;

I have wranged through the woods where the gay feather’d

Throng

Joyfully sung their loud echoing songâ€"

These days then of summer passed sweetly along

Now they’re goneâ€"I shall ne’er see them more !

When the sloe and the berries hung ripe on the bushes

I have gathered them off without harmâ€"

I have gone to the field and shorn the green rushes

Preparing for winter’s cold storm !

Along with my friends telling tales of delight

Beguiling the hours of the long winter’s night

Those days gave me pleasureâ€"I could them invite;

Now they’re gone, I shall ne’er see them more

Oh, Erin !

oh, Erin !

it grieves me to ponder

The wrongs of thy injurned isle !

Of thy sons may a thousand from home do wander

On shores far away an exile !

But give me the power to cross the main

Calumbia might yield me some shelter from pain

I am only lamenting whilst here I remain

For the boys I shall ne’er see again

Пожалійте долю бідного ірландського незнайомця

Це так далеко від свого дому

Це зітхає, щоб захистити від біди, горя та небезпеки

Це не знає, з якого шляху бродити

Але я ніколи не повернуся до зелених бесідок Гібернії

Бо тиранія топче найсолодші квіти

Колись це давало мені комфорт у найсамотніші години»

Тепер їх немає, я більше їх не побачу

Я з подивом дивився на вашу високу будівлю

Як у величі, я востав від його володаря

Але невдовзі я побачив, що мій прекрасний сад дає врожай

Найкращий із фруктів для свого ворога

Але де самотня глиняна дача мого тата?

Де я провів багато довгих днів

На жаль!

чи його светлість це помітила?

Так, це зникло, я більше цього не побачу

Коли природу бачили в кущах терну й ожевику

Усі посміхаються у гарному квіті

Над полями без небезпеки я часто

Блукали серед їхніх пахощів;

Я блукав по лісу, де веселе перо

Натовп

Радісно співали свою голосну дзвінку пісню...»

Ці дні літа пройшли солодко

Тепер їх немає — я їх більше не побачу!

Коли терн і ягоди стиглими висіли на кущах

Я їх зібрав без шкоди..."

Я вийшов на поле і стригнув зелений тростник

Готуємося до зимових холодів!

Разом із моїми друзями розповідають про захоплення

Заманюючи години довгої зимової ночі

Ті дні доставляли мені задоволення — я міг їх запросити;

Тепер їх немає, я більше їх не побачу

Ой, Ерін!

ой, Ерін!

Мені сумно роздумувати

Несправності твого пораненого острова!

Тисяча твоїх синів може блукати з дому

На далеких берегах вигнанець!

Але дайте мені владу перетнути головну частину

Калумбія може дати мені притулок від болю

Я лише жалкую, поки тут залишусь

Для хлопців, яких я більше не побачу