Серебряные зимние слезы - Андем

Сон под властью зимних слез,

Замерзших.

Сон под пение зимних грез,

Зовущих.

Стоны скорбных вьюг, оркестра зимнего,

Кутают мертвый край своими крыльями,

Ухватив с собой кусочек вечности,

С мраком канут…

Где холод мертвый душит крик,

Где сердце вздрогнет лишь на миг,

Там в клетке бьется чья-то жизнь.

Ночной, безмолвный горизонт

Разбил надежды сладких снов,

О стену льда сломались все мечты.

Молча, в пустоте, ты вспоминаешь дни.

Дни, когда сожглись мосты.

Вырвать с кровью боль, обман, чужую ложь…

Дней этих не вернешь.

И холод льда как приговор.

Дверь на замок, и словно вор,

Ты ищешь в чужой жизни

Счастья для себя.

Отчаяние страшной тишины.

В плену застывшей пустоты

Застыло время,

Оставив в плен тебя.

Вдаль, ко льдяным берегам

Из-под облаков.

Вниз, серебряным дождем

Печальных слов.

Сон під владою зимових сліз,

Замерзлих.

Сон під співи зимових мрій,

Кличуть.

Стогін скорботних завірюх, оркестру зимового,

Кутають мертвий край своїми крилами,

Вхопивши із собою шматочок вічності,

З темрявою кануть…

Де холод мертвий душить крик,

Де серце здригнеться лише на мить,

Там у клітині б'ється чиєсь життя.

Нічний, безмовний горизонт

Розбив надії солодких снів,

Про стіну льоду зламалися всі мрії.

Мовчки, в порожнечі, ти згадуєш дні.

Дні, коли спалилися мости.

Вирвати з кров'ю біль, обман, чужу брехню…

Днів цих не повернеш.

І холод льоду як вирок.

Двері на замок, і немов злодій,

Ти шукаєш у чужому житті

Щастя для себе.

Розпач страшної тиші.

У полоні застиглої порожнечі

Застигнув час,

Залишивши в полон тебе.

Вдалину, до крижаних берегів

З-під хмар.

Вниз, срібним дощем

Сумних слів.