Мастер и маргарита - Андем

За окном гроза, и ветер рвется в дом.

Мир отгородился от меня дождем.

Пляшут на страницах языки огня…

Я сжигал роман и убивал себя.

Ветер унес листья желтых цветов,

Дождь, как стена меж границ двух миров.

Я опоздала на помощь к тебе,

Твой голос затих, растворившись во тьме.

Улететь прочь вслед за тобой,

Прошлое сжечь.

То, что начал огонь,

Брось снова в печь!

Между звезд, гроз и облаков,

Слившись с луной,

Черные кони нас унесут

В мир, где покой!

Нам осталось так немного

Яд — избавление,

А смерть — наслаждение!

Стук чьих-то шагов и голос —

Слов не разобрать — лишь шепот.

Гость из мира тьмы дает нам шанс

И за собой уводит.

Тьма накрыла город, ненавистный мне,

Стыд и чувство страха утоплю в вине.

Но как только вспомню я его глаза,

Боль пронзает тело, ропщут небеса!

«Нет злых людей, власти Цезаря нет!»

—

Ты говорил, я смеялся в ответ.

Бросил на крест умирать и страдать,

Словно убийцу, послал погибать.

Лунный мост я вижу во сне

Голос зовет —

Это он, тот, кто на кресте,

Крест свой несет!

И летят там, в небе ночном

Звезд корабли.

Не достать им со сферы небес

Вниз до земли!

За вікном гроза, і вітер рветься в будинок.

Світ відгородився від мене дощем.

Скачуть на сторінках мови вогню…

Я спалював роман і вбивав себе.

Вітер забрав листя жовтих квітів,

Дощ, як стіна між межами двох світів.

Я запізнилася на допомогу до тебе,

Твій голос затих, розчинившись у темряві.

Полетіти геть слідом за тобою,

Минуле спалити.

Те, що почав вогонь,

Кінь знову в пекти!

Між зірок, гроз та хмар,

Злившись з місяцем,

Чорні коні нас віднесуть

У світ, де спокій!

Нам залишилося так небагато

Отрута - спасіння,

А смерть — насолода!

Стук чиїхось кроків і голос —

Слів не розібрати лише шепіт.

Гість із світу темряви дає нам шанс

І за собою веде.

Темрява накрила місто, ненависне мені,

Сором і відчуття страху втоплю у вині.

Але як тільки згадаю я його очі,

Біль пронизує тіло, ремствують небеса!

«Немає злих людей, влади Цезаря немає!»

-

Ти казав, я сміявся у відповідь.

Кинув на хрест вмирати і страждати,

Мов убивцю, послав гинути.

Місячний міст я бачу у сні

Голос кличе —

Це він, той, хто на хресті,

Хрест свій несе!

І летять там, у небі нічному

Зірок кораблі.

Не дістати їм зі сфери небес

Вниз до землі!