Жизнь взаймы - Александр Маршал

Помню, как-то летом, до зимы,

Я у поднебесья брал взаймы

Жаркой, яркой ночью лунный свет

И ещё любви, которой нет…

Помню, как-то было, — думал я, —

Как порой нелепа жизнь моя,

Если надо с лета до зимы

Ясный свет небесный брать взаймы

Но я всё отдам, клянусь, отдам,

Только когда — не знаю сам,

Даже гроши со дна сумы,

И эту песню о поднебесье,

Там, где однажды жизнь я взял взаймы!..

Помню, там, где я когда-то жил,

Я взаймы у неба одолжил,

Пару старых крыльев, чтоб успеть

В небе вольной птицей песню спеть

Вспоминаю, как я жил,

Как у неба одолжил

Пару крыльев, чтобы полететь,

И при взлете, на бегу,

Я у неба был в долгу,

Но успел сказать, что все верну…

Пам'ятаю, якось влітку, до зими,

Я у піднебесся брав у борг

Спекотною, яскравою вночі місячне світло

І ще любові, якої немає…

Пам'ятаю, якось було,— думав я,—

Як часом безглузде життя моє,

Якщо треба з літа до зими

Ясне світло небесне позичати

Але я все віддам, клянуся, віддам,

Тільки коли — не знаю сам,

Навіть гроші з дна суми,

І цю пісню про піднебесся,

Там, де одного разу життя я взяв у борг!..

Пам'ятаю, там, де я колись жив,

Я в борг у неба позичив,

Пару старих крил, щоб встигнути

У небі вільним птахом пісню заспівати

Згадую, як я жив,

Як у неба позичив

Пару крил, щоб полетіти,

І при зльоті, на бігу,

Я у неба був у боргу,

Але встиг сказати, що все поверну...