Ветеран - Александр Маршал

В прибывающий поезд не нужен билет и уже обнимаю с разбега

Ветерана с войны девятнадцати лет на исходе двадцатого века.

Он мальчишка лицом, он со мной как с отцом, по жилому шагает Арбату.

Нам удобней пешком, он был лучшим дружком моему не пришедшему брату.

Он был лучшим дружком моему не пришедшему брату.

И про то, кем был брат, и про джалаламат, и про цель на радарном экране

Он рассказывать рад, но ударил набат на Кремлёвском Великом Иване.

Медный колокол бил, будто небо рубил, будто голуби звуки взлетали.

Был обуглен закат, и рекламный Арбат отражался на белой медали.

Был обуглен закат, и рекламный Арбат отражался на белой медали.

И сказал он в тоске: «Как красиво в Москве, и куда ни взгляни — пьедесталы,

Пьедесталы подряд, ну, а там для ребят только скалы, одни только скалы.

Если где-то война, значит, чья-то вина, мы её на себя перепишем».

Он был старше судьбой не на год, так на бой, из которого брат мой не вышел.

Он был старше судьбой не на год, так на бой, из которого брат мой не вышел.

В прибывающий поезд не нужен билет и уже обнимаю с разбега

Ветерана с войны девятнадцати лет на исходе двадцатого века.

Был проездом иль нет, и смотрел я во след, и качался вагон, как калека.

Ветерану войны девятнадцати лет я желал двадцать первого века.

Он был старше судьбой не на год, так на бой, из которого брат мой не вышел.

У поїзд, що прибуває, не потрібен квиток і вже обіймаю з розбігу

Ветерана з війни дев'ятнадцяти років на кінці двадцятого століття.

Він хлопчик обличчям, він со мною як з батьком, житлом крокує Арбату.

Нам зручніше пішки, він був кращим дружком моєму братові, що не прийшов.

Він був кращим дружком моєму братові, що не прийшов.

І про те, ким був брат, і про джалаламат, і про ціль на радарному екрані

Він розказувати радий, але вдарив сполох на Кремлівському Великому Івані.

Мідний дзвін бив, наче небо рубав, наче голуби звуки злітали.

Був обвуглений захід сонця, і рекламний Арбат відбивався на білої медалі.

Був обвуглений захід сонця, і рекламний Арбат відбивався на білої медалі.

І сказав він в сумі: «Як гарно в Москві, і куди ні поглянь — п'єдестали,

П'єдестали поспіль, ну, а там для хлопців тільки скелі, одні тільки скелі.

Якщо десь війна, значить, чиясь вина, ми її на себе перепишемо».

Він був старший за долю не на рік, так на бій, з якого мій брат не вийшов.

Він був старший за долю не на рік, так на бій, з якого мій брат не вийшов.

У поїзд, що прибуває, не потрібен квиток і вже обіймаю з розбігу

Ветерана з війни дев'ятнадцяти років на кінці двадцятого століття.

Був проїздом чи ні, і дивився я вслід, і хитався вагон, як каліка.

Ветерану війни дев'ятнадцяти років я бажав двадцять першого століття.

Він був старший за долю не на рік, так на бій, з якого мій брат не вийшов.