Вожак - Александр Маршал

Он такой был один крупный волк, долго стаю водил на охоту,

И ловили его, был бы толк, но, а он только выл на болотах.

Сколько было облав и погонь, сколько он уходил от капканов,

Он матерый вожак, ты не тронь, ему вольный степей не хватало.

У ней просто был малый рост, но она была белой волчицей.

Он её полюбил, вот вопрос, у волков это может случится.

Он гонялся за ней по степи, они в белом снегу кувыркались.

И когда надо было нужно идти, то друг к другу они прижимались.

Припев:

Снова за снег зацепилось холодное солнце,

Снова степь ярко окрасил рассвет,

И вдалеке, где горят бледно желтые кольца,

Волчий немного размытый застыл силуэт.

Вот однажды зимой на заре, она прямо в капкан угодила.

Он прилег рядом с ней на земле, стая быстро вперед уходила.

После долгие дни на снегу он смотрел, как она умирала.

Что ж вот так он достался врагу, а любовь его жизнь забирала.

Когда люди к капакану пришли, два недышащих тела лежали,

У него и у ней на груди, словно слезы снежинки дрожали.

Припев:

Снова за снег зацепилось холодное солнце,

Снова степь ярко окрасил рассвет,

И вдалеке, где горят бледно желтые кольца,

Волчий немного размытый застыл силуэт.

Він такий був один великий вовк, довго зграю водив на полювання,

І ловили його, був би толк, але, а він тільки вив на болотах.

Скільки було облав і погонь, скільки він пішов від капканів,

Він материй ватажок, ти не тронь, йому вільний степів не вистачало.

У неї просто був малий зріст, але вона була білою вовчицею.

Він її полюбив, ось питання, у¦вовків це може статися.

Він гонявся за нею по степу, вони в білому снігу перекидалися.

І коли треба було потрібно йти, то друг до друга вони притискалися.

Приспів:

Знову за сніг зачепилося холодне сонце,

Знову степ яскраво пофарбував світанок,

І вдалині, де горять блідо жовті кільця,

Вовчий трохи розмитий застиг силует.

Ось одного разу взимку на зорі, вона прямо в капкан потрапила.

Він приліг поруч з нею на землі, зграя швидко вперед йшла.

Після довгих днів на снігу він дивився, як вона помирала.

Що ось так він дістався ворогові, а любов його життя забирала.

Коли люди до капакана прийшли, два тіла, що не дихають, лежали,

У нього і у неї на грудях, наче сльози сніжинки тремтіли.

Приспів:

Знову за сніг зачепилося холодне сонце,

Знову степ яскраво пофарбував світанок,

І вдалині, де горять блідо жовті кільця,

Вовчий трохи розмитий застиг силует.