Снайпер - Александр Маршал

На промёрзлой чуть влажной земле отдыхает парнишка,

Светлый чуб развивается бойко на сильном ветру.

Первый снег тихо тает, на землю чужую ложится,

И холодная, долгая ночь потеплела к утру.

А в руках у парнишки клочок пожелтевшей бумаги,

И искусанный чёрный такой карандаш.

Видно, пишет любимой девчонке, а, может быть, маме,

И холодным стволом автомат придавил патронташ.

А рядом ворона голодная,

Кричит на погоду холодную.

Не знает, куда бы ей сесть,

И ищет чего бы ей съесть.

Улыбается он непосредственной детской улыбкою.

Сколько дней и ночей предстоит пережить ещё тут.

Парень пишет письмо и в словах исправляет ошибки.

Ничего, дома эти слова без него разберут.

А стекло на прицеле от влаги опять запотело,

Снайпер, сняв рукавицу, его аккуратно протёр.

И холодная пуля, подпрыгнув, вперёд полетела,

И вонзилась в горячее сердце, как ветер в костёр.

А рядом ворона голодная,

Кричит на погоду холодную.

Не знает, куда бы ей сесть,

И ищет чего бы ей съесть.

На промерзлій ледь вологій землі відпочиває хлопчина,

Світлий чуб розвивається жваво на сильному вітрі.

Перший сніг тихо тане, на землю чужу лягає,

І холодна, довга ніч потепліла до ранку.

А в руках у хлопця клаптик пожовклого паперу,

І покусаний чорний такий олівець.

Мабуть, пише коханому дівчиськові, а, можливо, мамі,

І холодним стволом автомат придавив патронташ.

А рядом ворона голодна,

Кричить на погоду холодну.

Не знає, куди їй сісти,

І шукає чого би їй з'їсти.

Усміхається він безпосередньою дитячою посмішкою.

Скільки днів і ночей доведеться пережити ще тут.

Хлопець пише листа і в словах виправляє помилки.

Нічого вдома ці слова без нього розберуть.

А скло на прицілі від вологи знову запотіло,

Снайпер, знявши рукавицю, його акуратно протер.

І холодна куля, підстрибнувши, вперед полетіла,

І встромилася в гаряче серце, як вітер в багаття.

А рядом ворона голодна,

Кричить на погоду холодну.

Не знає, куди їй сісти,

І шукає чого би їй з'їсти.