Профессионал - Александр Маршал

Тихо полуденный ветер поёт, птицы совсем не кричат.

Время как — будто замедлило ход и повернуло назад.

Тихо с деревьев слетает листва, дождик слегка моросит.

В воздух врезаются чьи-то слова, кто-то молчит.

Хоронят офицера.

Люди кольцом чуть неровным стоят, это кольцо из мужчин.

Женщины две — это мать и жена, с ними единственный сын.

Маленький сын только здесь увидал в форме родного отца.

«Мама, я папу совсем не узнал, даже лица».

И никогда не узнает никто, как он тогда умирал.

Как столько лет за кого и за что жизнью своей рисковал.

Как заживали на сильной груди страшные шрамы от ран.

А на горячие точки в ночи крался туман.

Хоронят офицера.

Хоронят офицера.

Тихо полуденний вітер співає, птахи зовсім не кричать.

Час як, ніби сповільнив хід і повернув назад.

Тихо з дерев злітає листя, дощ злегка мрячить.

Повітря врізаються чиїсь слова, хтось мовчить.

Ховають офіцера.

Люди кільцем трохи нерівним стоять, це кільце з чоловіків.

Жінки дві - це мати і дружина, з ними єдиний син.

Маленький син тільки тут побачив у формі рідного батька.

«Мамо, я папу зовсім не дізнався, навіть особи».

І ніколи не дізнається ніхто, як він тоді помирав.

Як стільки років за кого і за що життям своїм ризикував.

Як гоилися на сильних грудях страшні шрами від ран.

А на гарячі точки в ночі крався туман.

Ховають офіцера.

Ховають офіцера.