Минуты затишья - Александр Маршал

Столько дней громыхает война и устали от взрывов солдаты.

Столько дней не стоит тишина, почернели шинели бушлаты.

Столько дней и безумных ночей, даже собственный голос не слышно.

Среди огненных дней, слыша гул батарей, ждут солдаты минуты затишья.

А когда наступают они, когда всё вдруг вокруг замолкает,

Кто-то просто сидит, кто дымит, а кто спит, ну, а кто на гармошке играет.

А играет худой паренёк в отсыревших сержантских погонах.

Вспоминает про тот огонёк, что горел в окнах дома родного.

Вспоминает про девочку ту, что его провожала когда-то.

Видно, верит в мечту, да, ещё в доброту, хоть её на войне маловато.

А гармошка надрывно поёт и мелодия птицей кружится,

То замедлит полёт, то домой позовёт, чуть смягчив эти строки и лица.

Сколько нужно терпения и слов, чтобы вы возвратились, ребята.

Чтоб не гасло в домах огоньков, не старели от горя девчата.

Эх, красивый сержант, молодой, вот и ты, может быть, не услышишь,

Как над нашей землей, долгожданной весной воцарятся минуты затишья.

Будет эхо войны до конца грустной песней звучать бесконечной.

И на наших устах, в беспокойных сердцах будет жить та мелодия вечно.

Стільки днів гуркотить війна і втомилися від вибухів солдати.

Стільки днів не стоїть тиша, почорніли шинелі бушлати.

Стільки днів і божевільних ночей, навіть власний голос не чути.

Серед вогняних днів, чуючи гул батарей, чекають солдати хвилини затишшя.

А коли наступають вони, коли все раптом навколо замовкає,

Хтось просто сидить, хто димить, а хто спить, ну, а хто на гармошці грає.

А грає худий хлопець у відсирілих сержантських погонах.

Згадує про той вогник, що горів у вікнах рідного дому.

Згадує про дівчинку ту, що його колись проводила.

Видно, вірить у мрію, так, ще в доброту, хоч її на війні обмаль.

А гармошка надривно співає і мелодія птахом крутиться,

То сповільнить політ, то додому покличе, трохи пом'якшивши ці рядки і особи.

Скільки потрібно терпіння і слів, щоб ви повернулися, хлопці.

Щоб не гасло в будинках вогників, не старіли від горя дівчата.

Ех, гарний сержант, молодий, ось і ти, можливо, не почуєш,

Як над нашою землею, довгоочікуваною весною запанують хвилини затишшя.

Буде луна війни до кінця сумною піснею звучатиме нескінченною.

І на наших вустах, у неспокійних серцях житиме та мелодія вічно.