Кавказский пленник - Александр Маршал

Он из дома попал на войну в девятнадцать, сероглазый весёлый такой мальчуган,

Он еще ведь совсем не умел целоваться, и не думал, не знал, что же ждёт его там.

А потом первый бой и тяжелая рана и над ним бородатые лица одни.

Ну, а в эту минуту, наверное, мама у иконы просила: «Господь, сохрани!».

Потащили его по землице далёкой, а он этой же ночью под утро сбежал.

Но поймали его, били долго, жестоко, и он несколько дней без сознанья лежал.

Через день он опять убежал из ущелья, его выдала алая кровь на снегу.

Ну, а мать всё просила у Бога прощения, и шептала: «Сынок, без тебя не могу».

В него долго у камня большого стреляли, пули бились в скалу над его головой.

Только вспухшие губы мальчишки молчали и кровавое солнце легло за горой.

За грядой перевал, а за ним перевалы, всё «вперёд!»

и «вперёд!»

раздаётся

приказ.

И в коротком бою у одной переправы он собравши все силы сбежал в третий раз.

Он сначала бежал, затем полз еле-еле, стая птиц возвращалась на север, домой,

Там, под Курском родным уже стихли метели, и, наверное, тоже запахло весной.

Он своих увидал на рассвете за рекой, он не мог закричать, только руки поднял.

Почему у судьбы не бывает осечки, и, сражённый свинцом, он на землю упал.

Він здому потрапив на війну в дев'ятнадцять, сіроокий веселий такий хлопчик,

Він ще зовсім не вмів цілуватися, і не думав, не знав, що чекає його там.

А потім перший бій і важка рана і над ним бородаті особи одні.

Ну, а цієї хвилини, напевно, мама у ікони просила: «Господь, збережи!».

Потягли його по землі далекій, а він цієї ночі вранці втік.

Але зловили його, били довго, жорстоко, і він кілька днів непритомний лежав.

Через день він знову втік з ущелини, його видала червона кров на снігу.

Ну, а мати все просила у Бога прощення, і шепотіла: «Синку, без тебе не можу».

У нього довго біля каменя великого стріляли, кулі билися в скелі над його головою.

Тільки запухлі губи хлопчаки мовчали і кроваве сонце лягло за горою.

За грядою перевал, а за ним перевали, все «вперед!»

і «вперед!»

лунає

наказ.

І в короткому бою в однієї переправи він зібравши всі сили втік втретє.

Він спочатку біг, потім повз ледве-ледь, зграя птахів поверталася на північ, додому,

Там, під Курськом рідним уже стихли хуртовини, і, мабуть, теж запахло навесні.

Він своїх побачив на світанку за рікою, він не міг закричати, тільки руки підняв.

Чому у долі не буває осічки, і, убитий свинцем, він на землю впав.