Горец - Александр Маршал

Ветер потянется с гор, так потихоньку, солнце согрело лицо, как-то легонько.

Там, где стоял старый дом, только руины, рядом, согнувшись, старик,

тронул седины.

Ночью случайный заряд рядом взорвался, жить поседевший старик чудом остался.

Но, не проснувшись, лежат дочка и внуки, рвут клочья белых волос старые руки.

Вся его долгая жизнь только работа, вся его трудная жизнь только заботы.

Здесь не стареют одни синие горы, думал последние дни встретит не скоро.

Старое вынув ружьё, тихо побрёл он, где-то звучали вдали смех, разговоры.

За деревянным мостом вьётся дорога, танки тянулись по ней в линию строго.

Встал на дороге старик, вскинув винтовку, руки держали её как-то неловко.

Парень какой-то кричал, вылез из танка, и разрядил автомат, весь, без остатка.

Танки спешили вперёд в линию строго, солнце за гору ушло, вьётся дорога.

Сколько ещё впереди мирных околиц, кто-то сказал из солдат: «Чокнутый горец».

Чокнутый горец…

Вітер потягнеться з гор, так потихеньку, сонце зігріло обличчя, якось легенько.

Там, де стояла стара хата, тільки руїни, поруч, зігнувшись, старий,

торкнув сивини.

Вночі випадковий заряд поряд вибухнув, жити посивілий старий дивом залишився.

Але, не прокинувшись, лежать донька та онуки, рвуть шматки білого волосся старі руки.

Все його довге життя лише робота, все його важке життя лише турботи.

Тут не старіють одні сині гори, думав останні дні зустріне не скоро.

Старе вийнявши рушницю, тихо побрів він, десь лунали вдалині сміх, розмови.

За дерев'яним мостом в'ється дорога, танки тяглися по ній у лінію суворо.

Встав на дорозі старий, піднявши гвинтівку, руки тримали її якось ніяково.

Хлопець якийсь кричав, виліз із танку, і розрядив автомат, весь, без залишку.

Танки поспішали вперед у лінію суворо, сонце за гору пішло, в'ється дорога.

Скільки ще попереду мирних околиць, хтось сказав із солдатів: «Чокнутий горець».

Чокнутий горець.