Две табуретки - Александр Маршал

Дышит ладаном церковь кривая,

Под рубашкой не видно креста.

Отпевают раба Николая,

До погоста осталась верста.

Два венка положили на крышку,

Табуретки, скрипя, держат вес.

Дьякон грустно слагает рифму,

За окном плачет редкий лес.

Припев:

Жизнь и смерть играют в прятки, путь назад всегда закрыт.

Тихо синева заплачет, небо всех за всё простит.

Упадут слова на сердце, колокольный звон затих.

А душа — куда-то в вечность улетит, улетит, улетит.

Слышно шум и удар молотка,

Ком земли отдаёт в висок —

Память бьёт сроком до сорока,

Голос низкий сегодня высок.

Журавлиный летит клин вдали,

Где-то дятел негромко стучит —

Скоро к нам прилетят снегири,

Снег на грешной земле заблестит.

Припев:

Жизнь и смерть играют в прятки, путь назад всегда закрыт.

Тихо синева заплачет, небо всех за всё простит.

Упадут слова на сердце, колокольный звон затих.

А душа — куда-то в вечность улетит, улетит, улетит.

Через год соберёмся опять:

Дятел вновь прилетит на погост.

Отстучит нам на всех сорок пять,

Рассчитает, смеясь, в полный рост.

Дышит ладаном церковь кривая,

Под рубашкой не видно креста.

Отпевают раба Николая,

До погоста осталась верста.

Дихає ладаном церква крива,

Під сорочкою не видно хреста.

Відспівують раба Миколи,

До цвинтаря залишилася верста.

Два вінки поклали на кришку,

Табуретки, скрипучи, тримають вагу.

Диякон сумно складає риму,

За вікном плаче рідкісний ліс.

Приспів:

Життя і смерть грають в хованки, шлях назад завжди закритий.

Тихо синьова заплаче, небо всіх за все пробачить.

Впадуть слова на серце, дзвін затих.

А душа — кудись у вічність відлетить, відлетить, відлетить.

Чути шум і удар молотка,

Ком землі віддає в скронь

Пам'ять б'є строком до сорока,

Голос низький сьогодні високий.

Журавлиний летить клин вдалині,

Десь дятел тихо стукає —

Скоро до нас прилетять снігурі,

Сніг на грішній землі заблищить.

Приспів:

Життя і смерть грають в хованки, шлях назад завжди закритий.

Тихо синьова заплаче, небо всіх за все пробачить.

Впадуть слова на серце, дзвін затих.

А душа — кудись у вічність відлетить, відлетить, відлетить.

Через рік зберемося знову:

Дятел знову прилетить на цвинтар.

Відстукає нам на всіх сорок п'ять,

Розрахує, сміючись, на повний зріст.

Дихає ладаном церква крива,

Під сорочкою не видно хреста.

Відспівують раба Миколи,

До цвинтаря залишилася верста.