Мария - Аквариум

Эй, Мария, что у тебя в голове?

Эй, Мария, что у тебя в голове?

Ты говорила мне, но я не знал этих слов,

Ты снилась мне, я не смотрел этих снов,

Тебе нужна была рука, я дал тебе две.

Один знакомый спел, что ты попала в беду,

Один знакомый спел, что ты попала в беду,

Но ты прости ему его бессмысленный труд.

Те, кто обижают тебя - не слишком долго живут,

Он был просто не в курсе, он ничего не имел в виду.

На палубе танцы, в трюме дыра пять на пять,

Капитан где-то здесь, никто не знает, как его опознать.

А оркестр из переодетых врачей

Играет траурный вальс Шопена на семь четвертей,

И там бросают за борт всех, кто не хотел танцевать

А твои губы, Мария, они - этот ветер, который

Сорок лет учил меня петь

Из всего, что я видел на этой Земле,

Самое важное было - дать тебе крылья

И смотреть, как ты будешь лететь.

Твои подруги не знают, о чем идет речь,

Им невдомек, что в корабле изначальная течь,

Они хихичут в ладоши за крестильным столом,

У них синдром Моны Лизы и перманентный облом

Но ты все отдала сама - и нечего больше беречь.

Так что, Мария, я знаю, что у тебя в голове,

Мое сердце в твоих руках, как ветер на подлунной траве.

А Луна источает свой целительный мед,

То, что пугало тебя, уже тает как лед;

Тебе нужна была рука, я дал тебе две.

Гей, Маріє, що в тебе в голові?

Гей, Маріє, що в тебе в голові?

Ти говорила мені, але я не знав цих слів,

Ти снилася мені, я не дивився цих снів,

Тобі була потрібна рука, я дав тобі дві.

Один знайомий заспівав, що ти потрапила в біду,

Один знайомий заспівав, що ти потрапила в біду,

Але ти пробач йому його безглузду працю.

Ті, хто ображають тебе - не надто довго живуть,

Він був просто не в курсі, він нічого не мав на увазі.

На палубі танці, у трюмі дірка п'ять на п'ять,

Капітан десь тут ніхто не знає, як його впізнати.

А оркестр із переодягнених лікарів

Грає жалобний вальс Шопена на сім чвертей,

І там кидають за борт усіх, хто не хотів танцювати

А твої губи, Маріє, вони – цей вітер, який

Сорок років навчав мене співати

З усього, що я бачив на цій Землі,

Найважливіше було – дати тобі крила

І дивитися, як ти летітимеш.

Твої подруги не знають, про що йдеться,

Їм невтямки, що в кораблі початкова течія,

Вони хижуть у долоні за хрестильним столом,

У них синдром Мони Лізи та перманентний облом

Але ти все віддала сама – і нічого більше берегти.

Так що, Маріє, я знаю, що в тебе в голові,

Моє серце в твоїх руках, як вітер на підмісячній траві.

А Місяць виточує свій лікувальний мед,

Те, що лякало тебе, вже тане як крига;

Тобі була потрібна рука, я дав тобі дві.