Почему не падает небо - Аквариум

Он слышал ее имя - он ждал повторенья;

Он бросил в огонь все, чего было не жаль.

Он смотрел на следы ее, жаждал воды ее,

Шел далеко в свете звезды ее;

В пальцах его, снег превращался в сталь.

В пальцах его, снег превращался в сталь.

В пальцах его, снег превращался в сталь.

В пальцах его, снег превращался в сталь.

В пальцах его, снег превращался в сталь.

И он встал у реки, чтобы напиться молчанья;

Смыть с себя все, и снова остаться живым.

Чтобы голос найти ее, в сумрак войти ее,

Странником стать в долгом пути ее;

В пальцах его, вода превращалась в дым.

В пальцах его, вода превращалась в дым.

В пальцах его, вода превращалась в дым.

В пальцах его, вода превращалась в дым.

В пальцах его, вода превращалась в дым.

И когда его день кончился молча и странно,

И кони его впервые остались легки,

То пламя свечей ее, кольца ключей ее,

Нежный, как ночь, мрамор плечей ее,

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча легли в камень его руки.

Молча

Він чув її ім'я - він чекав на повторення;

Він кинув у вогонь усе, що було не шкода.

Він дивився на сліди її, жадав води її,

Ішов далеко у світлі зірки її;

У пальцях його сніг перетворювався на сталь.

У пальцях його сніг перетворювався на сталь.

У пальцях його сніг перетворювався на сталь.

У пальцях його сніг перетворювався на сталь.

У пальцях його сніг перетворювався на сталь.

І він устав біля річки, щоб напитися мовчання;

Змити з себе все і знову залишитися живим.

Щоб голос знайти її, до темряви увійти її,

Мандрівником стати в довгому шляху її;

У пальцях його вода перетворювалася на дим.

У пальцях його вода перетворювалася на дим.

У пальцях його вода перетворювалася на дим.

У пальцях його вода перетворювалася на дим.

У пальцях його вода перетворювалася на дим.

І коли його день скінчився мовчки і дивно,

І коні його вперше залишилися легкі,

То полум'я свічок її, кільця ключів її,

Ніжний, як ніч, мармур її плечей,

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки лягли у камінь його руки.

Мовчки