Истребитель - Аквариум

Расскажи мне, дружок, отчего вокруг засада?

Отчего столько лет нашей жизни нет как нет?

От ромашек - цветов пахнет ладаном из ада,

И апостол Андрей носит "Люгер" пистолет?

От того, что пока снизу ходит мирный житель,

В голове все вверх дном, а на сердце маета,

Наверху в облаках реет черный истребитель,

Весь в парче-жемчугах с головы и до хвоста.

Кто в нем летчик - пилот, кто в нем давит на педали?

Кто вертит ему руль, кто дымит его трубой?

На пилотах чадра, ты узнаешь их едва ли,

Но если честно сказать - те пилоты мы с тобой.

А на небе гроза, чистый фосфор с ангидридом,

Все хотел по любви, да в прицеле мир да тла

Рвануть холст на груди, положить конец обидам,

Да в глазах чернота, в сердце тень его крыла...

Изыди, гордый дух, поперхнись холодной дулей.

Все равно нам не жить, с каждым годом ты смелей.

Изловчусь под конец и стрельну последней пулей,

Выбью падаль с небес, может станет посветлей...

Розкажи мені, друже, чому довкола засідка?

Чому стільки років нашого життя нема як ні?

Від ромашок - квітів пахне ладаном з пекла,

І апостол Андрій носить "Люгер" пістолет?

Від того, що поки що знизу ходить мирний житель,

У голові все вгору дном, а на серці маєта,

Нагорі в хмарах майорить чорний винищувач,

Весь у парчі-перлинах з голови та до хвоста.

Хто в ньому льотчик – пілот, хто в ньому тисне на педалі?

Хто крутить йому кермо, хто димить його трубою?

На пілотах чадра, ти впізнаєш їх навряд чи,

Але якщо чесно сказати – ті пілоти ми з тобою.

А на небі гроза, чистий фосфор із ангідридом,

Все хотів по любові, та в прицілі мир та попелу

Рвонути полотно на грудях, покласти край образам,

Та в очах чорнота, у серці тінь його крила...

Іди, гордий дух, поперхнись холодною дулею.

Все одно нам не жити, з кожним роком ти сміливіший.

Зловчусь під кінець і стрільну останньою кулею,

Виб'ю падаль з небес, може стане світлішим.