Электрический пёс - Аквариум

Долгая память хуже, чем сифилис

Особенно в узком кругу

Такой вакханалии воспоминаний

Не пожелать и врагу

И стареющий юноша в поисках кайфа

Лелеет в зрачках своих вечный вопрос

И поливает вином, и откуда-то сбоку

С прицельным вниманьем глядит электрический пес

И мы несем свою вахту в прокуренной кухне

В шляпах из перьев и трусах из свинца

И если кто-то издох от удушья

То отряд не заметил потери бойца

И сплоченность рядов есть свидетельство дружбы —

Или страха сделать свой собственный шаг

И над кухней-замком возвышенно реет

Похожий на плавки и пахнущий плесенью флаг

И у каждого здесь есть излюбленный метод

Приводить в движенье сияющий прах

Гитаристы лелеют свои фотоснимки,

А поэты торчат на чужих номерах,

Но сами давно звонят лишь друг другу

Обсуждая, насколько прекрасен наш круг,

А этот пес вгрызается в стены

В вечном поиске новых и ласковых рук

Но женщины — те, что могли быть, как сестры, —

Красят ядом рабочую плоскость ногтей

И во всем, что движется, видят соперниц

Хотя уверяют, что видят блядей

И от таких проявлений любви к своим ближним

Мне становится страшно за рассудок и нрав,

Но этот пес не чужд парадоксов:

Он влюблен в этих женщин

И с его точки зренья он прав

Потому что другие здесь не вдохновляют

Ни на жизнь, ни на смерть, ни на несколько

Строк;

И один с изумлением смотрит на Запад,

А другой с восторгом глядит на Восток

И каждый уже десять лет учит роли

О которых лет десять как стоит забыть,

А этот пес смеется над нами:

Он не занят вопросом, каким и зачем ему быть

У этой песни нет конца и начала,

Но есть эпиграф — несколько фраз:

Мы выросли в поле такого напряга

Где любое устройство сгорает на раз

И, логически мысля, сей пес невозможен —

Но он жив, как не снилось и нам, мудрецам

И друзья меня спросят: «О ком эта песня?»

И я отвечу загадочно: «Ах, если б я знал это сам…»

Довга пам'ять гірша, ніж сифіліс

Особливо у вузькому колі

Такий вакханалії спогадів

Не побажати і ворогові

І старіючий юнак у пошуках кайфу

Плекає у зіницях своїх вічне питання

І поливає вином, і звідкись збоку

З прицільною увагою дивиться електричний пес

І ми несемо свою вахту в прокуреній кухні

У капелюхах з пір'я і трусах зі свинцю

І якщо хтось здох від задухи

То загін не помітив втрати бійця

І згуртованість рядів є свідченням дружби —

Або страху зробити свій власний крок

І над кухнею-замком піднесено риє

Схожий на плавки і пахне цвіллю прапор

І у кожного тут є улюблений метод

Приводити в рух сяючий прах

Гітаристи плекають свої фотографії,

А поети стирчать на чужих номерах,

Але самі давно дзвонять лише один одному

Обговорюючи, наскільки прекрасне наше коло,

А цей пес вгризається в стіни

У вічному пошуку нових і ласкавих рук

Але жінки — ті, що могли бути, як сестри, —

Фарбують отрутою робочу площину нігтів

І всім, що рухається, бачать суперниць

Хоча запевняють, що бачать блядь

І від таких проявів любові до своїх ближніх

Мені стає страшно за розум і нрав,

Але цей пес не чуж парадоксів:

Він закоханий в цих жінок

І його точки зору він прав

Бо інші тут не надихають

Ні на життя, ні на смерть, ні на кілька

Рядок;

І один із здивуванням дивиться на Захід,

А другий із захватом дивиться на Схід

І кожен уже десять років вчить ролі

Про яких років десять як варто забути,

А цей пес сміється над нами:

Він не зайнятий питанням, яким і навіщо йому бути

У цієї пісні немає кінця і початку,

Але є епіграф — кілька фраз:

Ми виросли в полі такого напруження

Де будь-який пристрій згорає на раз

І, логічно думаючи, цей пес неможливий —

Але він живий, як не снилося і нам, мудрецям

І друзі мене запитають: «Про кого ця пісня?»

І я відповім загадково: «Ах, якщо б я знав це сам...»