Garúa - Adriana Varela

¡Qué noche llena de hastío y de frío!

El viento trae un extraño lamento

Parece un pozo de sombra, la noche

Y yo, en la sombra, camino muy lento

Mientras tanto la garúa

Se acentúa

Con sus púas

En mi corazón…

Y en esa noche tan fría y tan mía

Pensando siempre en lo mismo me abismo

Y por más que quiera odiarla

Desecharla y olvidarla

La recuerdo más

¡Garúa…

Solo y triste por la acera

Va este corazón transido

Con tristeza de tapera

Sintiendo tu hielo

Porque aquella, con su olvido

Hoy le ha abierto una gotera…

¡Perdido…

Como un duende que en las sombras

Más la busca y más la nombra…

Garúa… tristeza…

¡Hasta el cielo se ha puesto a llorar!..

¡Qué noche llena de hastío y de frío!

Hasta el botón se piantó de la esquina

Sobre la calle la hilera de focos

Que lustra el asfalto con luz mortecina

Y yo voy como un descarte

Siempre solo

Siempre aparte

Esperándote…

Las gotas caen en el charco de mi alma

Hasta los huesos calados y helados…

Y ovillando este tormento todavía pasa el viento

Empujándome…

¡Garúa…

Solo y triste por la acera

Va este corazón transido

Con tristeza de tapera

Sintiendo tu hielo

Porque aquella, con su olvido

Hoy le ha abierto una gotera…

¡Perdido…

Como un duende que en las sombras

Más la busca y más la nombra…

Garúa… tristeza…

¡Hasta el cielo se ha puesto a llorar!

Яка ніч, повна втоми й холоду!

Вітер несе дивне горе

Схоже на тінь колодязя, ніч

А я, в тіні, ходжу дуже повільно

Тим часом гаруа

акцентовано

з їх шипами

В моєму серці…

І в ту ніч таку холодну і таку мою

Завжди думаю про одне й те саме, я — прірва

І як би мені не хотілося її ненавидіти

викинь і забудь

Я її більше пам'ятаю

Моросить…

Самотній і сумний на тротуарі

Це серце пригнічене

З таперою смутком

відчуваючи свій лід

Тому що той, з його забуттям

Сьогодні відкрився витік...

Втрачений…

Як ельф, що в тіні

Чим більше він це шукає і тим більше називає...

Гаруа… печаль…

Навіть небо почало плакати!

Яка ніч, повна втоми й холоду!

Навіть кнопка вискочила з кута

На вулиці ряд прожекторів

Це сяє тьмяним світлом асфальт

І я йду як відкид

Навіки самотній

завжди нарізно

Чекаємо на вас…

Краплі падають у калюжу моєї душі

Навіть промоклі й замерзлі кістки...

І звиваючи цю муку, вітер все одно проходить

Тисне мене…

Моросить…

Самотній і сумний на тротуарі

Це серце пригнічене

З таперою смутком

відчуваючи свій лід

Тому що той, з його забуттям

Сьогодні відкрився витік...

Втрачений…

Як ельф, що в тіні

Чим більше він це шукає і тим більше називає...

Гаруа… печаль…

Навіть небо почало плакати!