Quand ceux qui vont - Barbara

Quand ceux qui vont, s’en vont aller

Quand le dernier jour s’est levé

Dans la lumière blonde

Quand ceux qui vont, s’en vont aller

Pour toujours et à tout jamais

Sous la terre profonde

Quand la lumière s’est voilée

Quand ceux que nous avons aimés

Vont fermer leur paupières

Si rien ne leur est épargné

Oh, que du moins soit exaucée

Leur dernière prière:

Qu’ils dorment, s’endorment

Tranquilles, tranquilles

Qu’ils ne meurent pas au fusil

En expirant déjà la vie

Qu'à peine, ils allaient vivre

Qu’ils ne gémissent pas leurs cris

Seuls, rejetés ou incompris

Eloignés de leurs frères

Qu’ils ne meurent pas en troupeau

Ou bien poignardés dans le dos

Ou qu’ils ne s’acheminent

En un long troupeau de la mort

Sans ciel, sans arbre et sans décor

Le feu à la poitrine

Eux qui n’avaient rien demandé

Mais qui savaient s'émerveiller

D'être venus sur terre

Qu’on leur laisse choisir, au moins

Le pays, fut-il lointain

De leur heure dernière

Qu’ils aillent donc coucher leurs corps

Dessous les ciels pourpres et or

Au-delà des frontières

Ou qu’ils s’endorment, enlacés

Comme d'éternels fiancés

Dans la blonde lumière

Quand ceux qui vont s’en vont aller

Pour toujours et à tout jamais

Au jardin du silence

Sous leur froide maison de marbre

Dans les grandes allées sans arbre

Je pense à vous, ma mère

Qu’ils aient, pour dernier souvenir

La chaleur de notre sourire

Comme étreinte dernière

Peut-être qu’ils dormiront mieux

Si nous pouvons fermer leurs yeux

Je pense à vous, ma mère

Qu’ils dorment, s’endorment

Tranquilles, tranquilles…

Коли ті, хто йде, йдуть геть

Коли світає останній день

У світлі блондинки

Коли ті, хто йде, йдуть геть

навіки вічні

Під глибокою землею

Коли згасло світло

Коли ті, кого ми любили

Закриють повіки

Якщо їх нічого не пощадить

О, принаймні дайте відповідь

Їхня остання молитва:

Нехай сплять, засинають

Тихо, тихо

Щоб вони не вмирали від пострілів

Вже видихає життя

Вони ледве збиралися жити

Щоб вони не стогнали своїм криком

Самотній, відкинутий або неправильно зрозумілий

віддалені від своїх братів

Щоб вони не гинули стадами

Або вдарили ножем у спину

Або що вони вже в дорозі

У довгому табуні смерті

Без неба, без дерева і без декорацій

Вогонь у грудях

Ті, хто нічого не просив

Але хто вмів дивуватися

Щоб прийти на землю

Хай вибирають, принаймні

Країна, хоч і далека

Про їхню останню годину

Нехай йдуть і кладуть свої тіла

Під фіолетовим і золотим небом

Через кордони

Або заснути, переплітаючи

Як вічні наречені

У світлі блондинки

Коли ті, що йдуть, відходять

навіки вічні

У саду тиші

Під їхнім холодним мармуровим будинком

У великих алеях без дерев

Я думаю про тебе, моя мамо

Що у них, як остання пам'ять

Тепло нашої посмішки

Як останні обійми

Можливо, їм буде краще спати

Якщо ми зможемо закрити їм очі

Я думаю про тебе, моя мамо

Нехай сплять, засинають

Тихо, тихо...