Volvió una Noche - Carlos Gardel

Volvió una noche, no la esperaba,

había en su rostro tanta ansiedad

que tuve pena de recordarle

lo que he sufrido con su impiedad.

Me dijo humilde: «Si me perdonas,

el tiempo viejo otra vez vendrá.

La primavera es nuestra vida,

verás que todo nos sonreirá»

Mentira, mentira, yo quise decirle,

las horas que pasan ya no vuelven más.

Y así mi cariño al tuyo enlazado

es sólo una mueca del viejo pasado

que ya no se puede resucitar.

Callé mi amargura y tuve piedad.

Sus ojos azules, muy grandes se abrieron,

mi pena inaudita pronto comprendieron

y con una mueca de mujer vencida

me dijo: «Es la vida».

Y no la vi más.

Volvió esa noche, nunca la olvido,

con la mirada triste y sin luz.

Y tuve miedo de aquel espectro

que fue locura en mi juventud.

Se fue en silencio, sin un reproche,

busqué un espejo y me quise mirar.

Había en mi frente tantos inviernos

que también ella tuvo piedad.

Одного разу вночі вона повернулася, я її не очікував,

на його обличчі було стільки тривоги

що мені було шкода нагадати йому

що я витерпів із твоєю безбожністю.

Він покірно сказав мені: «Якщо ти мені пробачиш,

знов прийде старий час.

Весна - це наше життя

Ви побачите, що нам усе посміхнеться»

Брехати, брехати, я хотів йому сказати,

години, що минули, більше не повертаються.

І тому моя любов пов’язана з твоєю

це просто гримаса зі старого минулого

що вже не може воскреснути.

Я заткнув свою гіркоту і пожалівся.

Його дуже великі блакитні очі розширилися,

незабаром зрозуміли мою нечувану скорботу

і з гримасою переможеної жінки

Він мені сказав: «Це життя».

І я більше її не бачив.

Тієї ночі вона повернулася, я її ніколи не забуду,

з сумним поглядом і без світла.

І я боявся цього привиду

це було божевіллям у моїй молодості.

Він пішов тихо, без докору,

Я шукав дзеркало і хотів подивитися на себе.

Переді мною було стільки зим

щоб вона також помилувала.