Гробы - Ночные грузчики

Не помню себя ребенком, пока не услышал стихи

И сразу за ними ломка о поисках светлой тоски

Найти свои первые строки, блуждая чужими дворами

Каналы, улицы, стройки, мне сладко и жутко шептали

Что должен забыть свой адрес, что должен забыть свое имя

Чтобы вырасти обезьяной, страдающей шизофренией

Разрушить привычный порядок, устроить бессмысленный бунт

Говорить лишь бросая перчатку, и что слова меня же убьют

Вся жизнь, как попытка сбежать за пределы личности

Высказать что-то между пьяным воем бомжа и вмещающим мудрость земли афоризмом

Я существо без возраста и пола, стою у своей могильной плиты

Пытаясь вспомнить первое слово, чтобы опять этот путь пройти

Мое жилье, как прихожая

Время — застывший зной

Знакомы все лица прохожих

Для близких смутно чужой

Мое жилье, как прихожая

Время — застывший зной

Сбрасываю свою кожу

Грань между миром и мной

Я мечтал быть поэтом, и мне казалось им был,

Но стихи не с буквами клетки, а с кишками гробы

Однажды я проснулся на кладбище, где на каждом надгробии надпись

Так красиво и так страшно с именем моим рифмовалась

Я закричал: «Боже, разучи меня видеть как

Все вокруг на что-то похоже, на что-то будто бы намекает,

Но Бог смолчал, он не говорит с поэтом, он говорит поэтом

Теперь я ни жив, ни мертв, странный гибрид субъекта с объектом

Если женщина что-то между ангелом и чертом,

А мужчина между зверем и богом

То поэт между мужчиной и женщиной что-то,

А потому обречен быть одиноким

Так что сделайте мне одолжение, не называйте ни мужчиной, ни женщиной

Я небо трахаю чернильным стержнем, и стихами от него беременею

Все жёны мои — вдовы

Все дети мои — сироты

Близкие мои, кто вы?

Сердце мое, чье ты?

Все жёны мои — вдовы

Все дети мои — сироты

Строки мои, от кого вы?

Совесть моя, о чем ты?

Не пам'ятаю себе дитиною, поки не почув вірші

І відразу за ними ломка про пошуки світлої туги

Знайти свої перші рядки, блукаючи чужими дворами

Канали, вулиці, будівництва, мені солодко і жахливо шепотіли

Що має забути свою адресу, що має забути своє ім'я

Щоб вирости мавпою, яка страждає на шизофренію

Зруйнувати звичний порядок, влаштувати безглуздий бунт

Говорити лише кидаючи рукавичку, і що мене слова ж уб'ють

Все життя, як спроба втекти за межі особистості

Висловити щось між п'яним виттям бомжа і афоризмом, що вміщує мудрість землі

Я істота без віку і статі, стою біля своєї могильної плити

Намагаючись згадати перше слово, щоб знову цей шлях пройти

Моє житло, як передпокій

Час — застигла спека

Знайомі всі обличчя перехожих

Для близьких неясно чужий

Моє житло, як передпокій

Час — застигла спека

Скидаю свою шкіру

Грань між світом і мною

Я мріяв бути поетом, і мені здавалося ним був,

Але вірші не з буквами клітини, а з кишками труни

Якось я прокинувся на цвинтарі, де на кожному надгробку напис

Так красиво і так страшно з ім'ям моїм римувалась

Я закричав: «Боже, разучи мене бачити як

Все навколо на щось схоже, на що ніби би натякає,

Але Бог змовчав, він не говорить з поетом, він говорить поетом

Тепер я ні живий, ні мертвий, дивний гібрид суб'єкта з об'єктом

Якщо жінка щось між ангелом і чортом,

А чоловік між звіром та богом

То поет між чоловіком і жінкою щось,

А тому приречений бути самотнім

Так що зробіть мені ласку, не називайте ні чоловіком, ні жінкою

Я небо трахкаю чорнильним стрижнем, і віршами від нього вагітнію

Усі дружини мої— вдови

Усі діти мої— сироти

Близькі мої, хто ви?

Серце моє, чиє ти?

Усі дружини мої— вдови

Усі діти мої— сироти

Рядки мої, від кого ви?

Совість моя, про що ти?