Общага - Ночные грузчики

Нестерпимо хотелось научиться писать, сниматься в кино покорять баб,

найти великих друзей, делать музыку

Моторика ежедневных действий пытается его украсть, но я все еще такой же,

и это время опять воскреснет

Когда я сотру пыль прожитых лет, открою тетрадь, напишу о нем коротенький

рассказ или песню

Мое стареющее тело — это тюрьма, это режим, но внутри я мечтаю, плыву против

мелкого хастла

Перелез через хребет, позади большая часть жизни, но она лишь предбанник

чего-то страшного и прекрасного

Жизнь хочет моей смерти, и я иду навстречу, наматывая на вилку впечатления,

как спагетти

Фрагменты прошлого сохранить в зыбкой вечности, открыть окно и снова себе юному

передать эстафету

Жизнь хочет моей смерти, я иду ей навстречу, наматываю на вилку впечатлений

спагетти

Фрагменты прошлого сохранить в зыбкой вечности, пока не окажется что ни сейчас,

ни тогда меня не было

Каждый живет в своем мире, и мы как в общаге

Встречаемся в коридорах, здороваемся и прощаемся

Кокетничаем на ходу, делаем поспешные выводы

Трахаемся порой в лифтах, но наши комнаты всегда заперты

Ты никогда не узнаешь, что там, за фасадом лица

В окнах глаз увидишь разве что тень жильца,

А есть ли там кто-то еще кроме тени, не знаю

У меня не все дома, да и сам я в нем не хозяин

Раньше хотел от людей сбежать, но к тридцати вроде принял их

И теперь больше хочется от себя спастись

Спрятаться в подушку, в бутылку, в женщину в бога

Я прожил полжизни, но так и не понял что значит быть собой

Жизнь хочет моей смерти, но я живу ей назло

Стираю личность, как с зеркала краску, за слоем слой

Просто хочу отражать, ничего не изображая

Меня не станет опять, когда вы уйдете из зала

Жизнь хочет моей смерти, но я живу ей назло

Стираю личность, как с зеркала краску, за слоем слой

Просто хочу отражать, ничего не изображая

И меня не станет опять, когда вы уйдете из зала

Нестерпимо хотілося навчитися писати, зніматися в кіно підкорювати баб,

знайти великих друзів, робити музику

Моторика щоденних дій намагається його вкрасти, але все ще такий,

і цей час знову воскресне

Коли я зітру пил прожитих років, відкрию зошит, напишу про нього коротенький

оповідання чи пісню

Моє старіє тіло - це в'язниця, це режим, але всередині я мрію, пливу проти

дрібного хастла

Переліз через хребет, позаду більша частина життя, але вона лише передбанник

чогось страшного та прекрасного

Життя хоче моєї смерті, і я іду назустріч, намотуючи на вилку враження,

як спагетті

Фрагменти минулого зберегти в хиткої вічності, відкрити вікно і знову собі юному

передати естафету

Життя хоче моєї смерті, я йду їй назустріч, намотую на вилку вражень

спагетті

Фрагменти минулого зберегти в хибній вічності, поки не виявиться що нині,

ні тоді мене не було

Кожен живе у своєму світі, і ми як у спільноті

Зустрічаємось у коридорах, вітаємось і прощаємось

Кокетуємо на ходу, робимо поспішні висновки

Трахаємося часом у ліфтах, але наші кімнати завжди замкнені

Ти ніколи не дізнаєшся, що там, за фасадом обличчя

У вікнах очей побачиш хіба що тінь мешканця,

А якщо там хтось ще окрім тіні, не знаю

У мене не всі будинки, так і сам я в ньому не господар

Раніше хотів від людей втекти, але до тридцяти начебто прийняв їх

І тепер більше хочеться від себе врятуватися

Сховатись у подушку, у пляшку, в жінку в бога

Я прожив півжиття, але так і не зрозумів що значить бути собою

Життя хоче моєї смерті, але я живу їй на зло

Праю особистість, як із дзеркала фарбу, за шаром шар

Просто хочу відображати, нічого не зображуючи

Мене не стане знову, коли ви підете з залу

Життя хоче моєї смерті, але я живу їй на зло

Праю особистість, як із дзеркала фарбу, за шаром шар

Просто хочу відображати, нічого не зображуючи

І мене не стане знову, коли ви підете з залу