Притча - Владимир Захаров

Море вдруг стало пропастью,

Стелятся скалы чёрные

К берегу чайки бросятся,

Верою окрылённые

Рвутся они сквозь порывистый шторм,

Ближе и ближе их каменный дом…

Вот их стихия настигла опять,

Кто их просил улетать?

Слабые птицы падали,

Ночь оглушая криками

Ветру, ну много надо ли,

С птицей чтоб сладить тихою

Друг ее сильный почти долетел,

Только её он бросать не хотел

Вместе они не прошли этот путь,

Сил не хватило чуть-чуть

Волны подругу вынесли,

Бросив на камни серые

Лёг он на берег илистый,

Рядом с любовью первою

И пролежал пять мучительных дней,

Крылья крест-накрест сомкнувши над ней

Небу он что-то кричал вновь и вновь,

Так умирает любовь…

Море раптом стало прірвою,

Стеляться скелі чорні

До берега чайки кинуться,

Вірою окрилені

Рвуться вони крізь рвучкий шторм,

Ближче і ближче їх кам'яний будинок…

Ось їхня стихія наздогнала знову,

Хто їх просив відлітати?

Слабкі птахи падали,

Ніч приголомшуючи криками

Вітру, ну багато треба лі,

З птахою, щоб налагодити тихою

Друг її сильний майже долетів,

Тільки її він кидати не хотів

Разом вони не пройшли цей шлях,

Сил не вистачило трохи

Хвилі подругу винесли,

Кинувши на камені сірі

Ліг він на берег мулистий,

Поруч із любов'ю першою

І пролежав п'ять болісних днів,

Крила хрест-навхрест зімкнувши над нею

Небу він щось кричав знову і знову,

Так вмирає кохання…