Вика - Владимир Захаров, Рок-острова

Черная машина, в ней она.

Над домами пьяная луна.

В дом напротив он пошел один — где-то там в заложниках их сын.

Денег просто не собрали в срок, и никто им в этом не помог.

Цифру попросили, не назвать, им такие деньги не собрать…

Учредитель в банке муж у ней, полукровка, по отцу еврей.

Он ее до одури любил, года два до свадьбы к ней ходил.

А она жгла жизнь, как угольки, и гуляла до хмельной тоски.

В общем, просто для себя жила и году на третьем родила.

А теперь, как призрак, этот двор…

Рослый парень мужа вниз повел.

Муж сказал ей: «Я решу все сам».

Снял очки и в руки ей отдал…

А февраль жег суровым морозом

И пугал сытый город Москву,

И цеплялись грязные слезы

К лобовому стеклу…

Перед этим ночи напролет в крик она орала: «Идиот!

Что ты лезешь?

Надо всех поднять и ублюдков этих пострелять!».

Но решил иначе муж ее, встав стеной за кровное свое.

Он ее ударил по щеке, ствол запрыгал у него в руке.

Черная машина, в ней она.

Над домами пьяная луна.

Выстрелы взорвали тишину,

Страх застукал здесь ее одну…

В этой жути вдруг раздался крик:

«Помоги мне!», — муж к стеклу приник.

Видит, цепенея в страшном сне,

Как принес он сына ей во тьме…

Тут она очнулась ото сна,

Задрожала, сына приняла.

А у мужа кровь по всей груди…

Он ей крикнул: «Вика, уходи!»

А в газетах утром между тем:

«В подворотне найден бизнесмен,

Много ран смертельных, пулевых,

Все идут разборки там у них»

Чорна машина, у ній вона.

Над будинками п'яний місяць.

Вдома навпроти він пішов один, десь там у заручниках їх син.

Грошей просто не зібрали в термін, і ніхто їм в цьому не допоміг.

Цифру попросили, не назвати, їм такі гроші не зібрати.

Засновник у банку чоловік у неї, півкровка, по батькові єврей.

Він її до одуру любив, років зо два до весілля до неї ходив.

А вона палила життя, як вугілля, і гуляла до хмільного туги.

Взагалі, просто для себе жила і року на третьому народила.

А тепер, як привид, цей двір...

Рослий хлопець чоловіка вниз повів.

Чоловік сказав їй: «Я вирішу все сам».

Зняв окуляри і в руки їй віддав ...

А лютий палив суворим морозом

І лякав ситий місто Москву,

І чіплялися брудні сльози

До лобового скла…

Перед цим ночі безперервно в крик вона кричала: «Ідіот!

Що ти лізеш?

Треба всіх підняти й ублюдків цих постріляти!».

Але вирішив інакше чоловік її, ставши стіною за кровне своє.

Він її вдарив по щеці, стовбур застрибав у нього в руці.

Чорна машина, у ній вона.

Над будинками п'яний місяць.

Постріли підірвали тишу,

Страх застукав тут її одну...

У цій жахі раптом пролунав крик:

«Допоможи мені!»,— чоловік до скла припав.

Бачить, ціпеніючи в страшному сні,

Як приніс він сина їй у темряві…

Тут вона прокинулася від сну,

Затремтіла, сина прийняла.

А у чоловіка кров по¦всіх грудей…

Він їй крикнув: «Віка, йди!»

А в газетах вранці тим часом:

«У підворотні знайдено бізнесмена,

Багато ран смертельних, кульових,

Всі йдуть розбірки там у них»