Небо цвета дождя - Аквариум

Долго мы пели про Свет, а сами шли сумраком,

Не замечая за болтовней.

Как ветер играл стеклянными струнами,

Соединяющими наши души с землей.

Мы шли далеко, шли за высокими тайнами,

Шли, потому что иначе нельзя.

А стерегущие дом замолкали и таяли,

Один за другим таяли, таяли, таяли,

В небе цвета дождя.

Пальцы октябрьских святых по-прежнему ласковы,

Только их лиц становится не разглядеть.

Это все я — видно не справился с красками,

Или снова забыл слова, когда хотел петь.

Ничего, скоро январь затрещит за оградою,

Своим ледяным питием вороша и дразня.

Только бы мне устоять.

Но я вижу — я падаю,

Падаю, падаю, падаю, падаю,

В небо цвета дождя.

А еще говорят, что они были с крыльями,

И глаза у них были живая вода.

Но благостные слова опять пахнут пылью,

И нас снова ведут и снова не скажут куда.

А в небе прозрачная тишь, и все ясней ясного,

Времени нет, и значит, мы больше не ждем.

И в синеву сердце возносится ястребом,

Чтобы благословить горящую землю дождем.

Таких бесконечных цветов со мной еще не было,

И за горизонтом, вплотную к нему подойдя.

Видишь, что сети пусты, и ловить было некого,

И никогда не было, не было, не было, не было,

Небо цвета дождя.

Довго ми співали про Світло, а самі йшли сутінком,

Не помічаючи за балаканею.

Як вітер грав скляними струнами,

З'єднуючими наші душі із землею.

Ми йшли далеко, йшли по високі таємниці,

Йшли, бо інакше не можна.

А обережні будинок замовкали і танули,

Один за другим танули, танули, танули,

У небі кольору дощу.

Пальці жовтневих святих, як і раніше, лагідні,

Тільки їхніх осіб стає не розглянути.

Це все я — видно не порався з фарбами,

Або знову забув слова, коли хотів співати.

Нічого, скоро січень затріщить за огорожею,

Своїм крижаним питтям вороша і дражня.

Тільки мені встояти.

Але я бачу — я¦падаю,

Падаю, падаю, падаю, падаю,

У небо кольору дощу.

А ще кажуть, що вони були з крилами,

І очі у них були жива вода.

Але блаженні слова знову пахнуть пилом,

І нас знову ведуть і знов не скажуть куди.

А в небі прозора тиша, і все ясніше ясного,

Часу немає, і значить, ми більше не чекаємо.

І в синю серце підноситься яструбом,

Щоб благословити дощу, що горить землю.

Таких нескінченних кольорів зі мною ще не було,

І за горизонтом, впритул до нього підійшовши.

Бачиш, що сіті порожні, і ловити не було кого,

І ніколи не було, не було, не було, не було,

Дощ небо кольору.