Алёша - Зара

Белеет ли в поле пороша

Иль гулкие ливни шумят,

Стоит над горою Алеша,

Болгарии русский солдат.

И сердцу по-прежнему горько,

Что после свинцовой пурги

Из камня его гимнастерка,

Из камня его сапоги.

Немало под страшною ношей

Легло безымянных парней.

Но то, что вот этот — Алеша,

Известно Болгарии всей.

К долинам, покоем объятым,

Ему не сойти с высоты.

Цветов он не дарит девчатам —

Они ему дарят цветы.

Привычный, как солнце, как ветер.

Как солнце и ветер.

Привычный, как солнце и ветер,

Как в небе вечернем звезда.

Стоит он над городом этим.

Над городом этим.

Как будто над городом этим

Вот так и стоял он всегда.

Белеет ли в поле пороша

Иль гулкие ливни шумят,

Стоит над горою Алеша,

Болгарии русский солдат.

Біліє чи в полі порошу

Чи гулкі зливи шумлять,

Стоїть над горою Альоша,

Болгарії російських солдатів.

І серцю, як і раніше, гірко,

Що після свинцевої пурги

З каменю його гімнастерка,

З каменю його чоботи.

Чимало під страшною ношею

Лігло безіменних парубків.

Але то, що ось цей — Альоша,

Відомо Болгарії всієї.

До долин, спокоєм обійнятий,

Йому не зійти з висоти.

Квітів він не дарує дівчатам —

Вони йому дарують квіти.

Звичний, як сонце, як вітер.

Як сонце і вітер.

Звичний, як сонце і вітер,

Як у небі вечірньому зірка.

Стоїть він над містом цим.

Над цим містом.

Наче над цим містом

Отак і стояв він завжди.

Біліє чи в полі порошу

Чи гулкі зливи шумлять,

Стоїть над горою Альоша,

Болгарії російських солдатів.