Московская квартира - Юрий Черкашин

Между тенью и солнцем скользнул ветерок,

Прислонился к стеклу, дверь закрыл на замок.

Я дождался его после долгого сна.

Он мой пыл охладил, пыл вчерашнего дня.

Я увидел вдруг свечи, цветы и портрет.

Кто-то прятал их здесь от меня столько лет,

И Божественный свет проявился на цвет,

А я думал уже, что его больше нет.

Слева-шкаф, справа-стул, помню, ветер подул.

Из открытых дверей по вискам полоснул.

Снег на шапке моей таял, падая вниз.

Я был счастлив тогда, я пел песни на бис.

И бокалов трезвон из открытх окон

Рассыпался по городу, пел саксофон.

Заставая врасплох запоздавших гостей,

Бой курантов отмерил полжизни моей.

Занавески вразлет, сколько пили — не в счет,

Только чувствовал я, что уже Новый Год,

Что уже новый снег на балконе лежит.

И подруга моя не о том говорит.

А когда поутру шел по тонкому льду,

Черный кот норовил предо мной проскользнуть.

Запах ели бил в нос, было жалко до слез,

Что уже не догнать стук вагонных колес.

Я ушел тогда прочь, все равно было мне,

Что закончилась ночь, и, что начался день,

Чемодан мой большой на дороге стоял,

А я веткой стихи на сугробе писал.

Для меня был перрон, словно край всей земли,

И гадала на сон мне цыганка с детьми,

Только в мыслях давно подъезжал я к Москве

И хотел посмотреть на перрон из купе.

Я хотел помотреть на перрон из купе…

Між тінню і сонцем ковзнув вітерець,

Притулився до скла, двері зачинив на замок.

Я дочекався його після довгого сну.

Він мій запал охолодив, запал вчорашнього дня.

Я побачив раптом свічки, квіти і портрет.

Хтось ховав їх тут від мене стільки років,

І Божественне світло проявилося на колір,

А я думав уже, що його більше немає.

Зліва-шафа, справа-стул, пам'ятаю, вітер подув.

Із відчинених дверей по скронях полоснув.

Сніг на моїй шапці танув, падаючи вниз.

Я був щасливий тоді, я співав пісні на біс.

І бокалів трезвон із відкритих вікон

Розсипався містом, співав саксофон.

Змушуючи зненацька запізнілих гостей,

Бій курантів відміряв півжиття мого.

Фіранки врозліт, скільки пили - не в рахунок,

Тільки я відчував, що вже Новий Рік,

Що вже новий сніг на балконі лежить.

І подруга моя не про те говорить.

А коли вранці йшов тонким льодом,

Чорний кіт норовив переді мною прослизнути.

Запах їли бив у нос, було шкода до сліз,

Що вже не наздогнати стукіт вагонних коліс.

Я пішов тоді геть, все одно було мені,

Що закінчилася ніч, і що почався день,

Валіза мій великий на дорозі стояв,

А я віткою вірші на кучугурі писав.

Для мене був перон, немов край усієї землі,

І гадала на сон мені циганка з дітьми,

Тільки в думках давно під'їжджав я до Москви.

І хотів подивитися на перон з купе.

Я хотів подивитися на перон з купе…