Миг перед зарёй - Юрий Черкашин

Берег реки.

Уходит ночь по песку,

Не оставляя следа.

И улетают зарницы за горизонт,

Уходят вдаль облака.

Холодно ждать.

Уже погасли угли в костре

И сил нет терпеть.

Но, что-то сделать, наверное, больше нельзя.

В гости ко мне приходят братья и сестры,

Приходят друзья.

Садятся рядом, смеются и песни поют

И пьют, то, что я.

Потом уходят в реку и машут рукой.

И не понятно, что дальше будет со мной.

А, впрочем, это уже все равно, ведь скоро будет рассвет.

А, впрочем, это уже все равно, ведь скоро будет рассвет.

Припев;

Миг перед зарей на берегу реки.

Миг перед зарей на берегу реки

В окружении цветов.

Вот и туман.

Уже не видно лица,

Видны лишь только глаза,

В которых есть еще жизнь и даль заснеженных гор,

И блеск зеленых озер.

Берег реки, уходит ночь по песку,

Не оставляя следа.

И улетают зарницы за горизонт,

Уходят вдаль облака.

Припев;

Миг перед зарей на берегу реки.

Миг перед зарей на берегу реки

В окружении цветов.

Берег річки.

Іде ніч по піску,

Не залишаючи сліду.

І відлітають блискавиці за горизонт,

Ідуть вдалину хмари.

Холодно чекати.

Вже згасло вугілля в багатті

І сил немає терпіти.

Але щось зробити, напевно, більше не можна.

У гості до мене приходять брати і сестри,

Приходять друзі.

Сідають поруч, сміються і пісні співають

І п'ють, те, що я.

Потім йдуть у річку і махають рукою.

І не зрозуміло, що далі буде зі мною.

А, втім, це вже байдуже, адже скоро буде світанок.

А, втім, це вже байдуже, адже скоро буде світанок.

Приспів;

Мить перед зорею на березі річки.

Мить перед зорею на березі річки

В оточенні квітів.

От і туман.

Вже не видно обличчя,

Видно лише очі,

У яких є ще життя і далечінь засніжених гір,

І блиск зелених озер.

Берег річки, йде ніч по піску,

Не залишаючи сліду.

І відлітають блискавиці за горизонт,

Ідуть вдалину хмари.

Приспів;

Мить перед зорею на березі річки.

Мить перед зорею на березі річки

В оточенні квітів.