Хранителям Москвы - Вячеслав Ковалёв

Одинокий и неброский,

Я вхожу в вокзал Московский,

Чтоб заснуть на верхней полке, а позавтракать в Москве

У друзей моих дражайших,

С кем в общении нету фальши,

И нет помыслов коварных ни в сердцах, ни в голове.

Москвичи мои из Пскова, из Самары, из Ростова,

Из Челябинска, Кургана, из Москвы.

Мне так светел этот город, он мне вами очень дорог,

Замечательно, что вместе — Он и вы.

Белокаменное сердце,

Металлическая дверца

От российских, бесконечных, необузданных широт.

Здесь дорога кольцевая,

Как рулетка.

Поиграем!

Может, выпадет нам счастье?

И надеется народ:

Моряки Калининграда, беженцы из Ленинграда,

Эмигранты из Одессы и Керчи.

Мы немало лет знакомы, я в гостях у вас, как дома,

Мои милые, родные москвичи.

Повелось давно на свете:

Кто главней, тот и в ответе.

Чтобы жизнь продолжалась, и не съехала кювет,

Нам нужна вода живая,

И всей душой переживая,

Вам родные пишут письма, и звонят, и шлют привет

Из Смоленска и Казани, из Сургута и Рязани,

Из Воронежа, из Риги, из Уфы.

Опалённые «Норд-Остом», вы не жители, а просто

Богом званые хранители Москвы.

Говорили мне: «Не майся,

Мы поможем, оставайся!»

И, признаться, я сегодня, сам не знаю, почему

От любви концертных залов

Уезжаю с «трёх вокзалов»,

Чтобы вновь сюда примчаться — в многоликую Москву.

К вам, надежные ребята, остроумные девчата

Из Норильска, из Калуги, из Москвы.

Я, наверно, против правил своё сердце вам оставил

В благодарность от себя и от Невы.

Самотній і непомітний,

Я входжу в вокзал Московський,

Щоб заснути на верхній полиці, а поснідати в Москві

У друзів моїх найдорожчих,

З ким у спілкуванні немає фальшу,

І немає помислів підступних ні в серцях, ні в голові.

Москвичі мої з Пскова, з Самари, з Ростова,

Із Челябінська, Кургана, з Москви.

Мені так світле це місто, воно мені дуже дороге,

Чудово, що разом — вони і ви.

Білокам'яне серце,

Металеві дверцята

Від російських, нескінченних, неприборканих широт.

Тут дорога кільцева,

Як рулетка.

Пограємось!

Може, випаде нам щастя?

І сподівається народ:

Моряки Калінінграда, біженці з Ленінграда,

Емігранти з Одеса та Керчі.

Ми немало років знайомі, я в гостях у вас, як удома,

Мої любі, рідні москвичі.

Повелося давно на світі:

Хто головніший, той і у відповіді.

Щоб життя тривало, і не з'їхала кювет,

Нам потрібна вода жива,

І всею душею переживаючи,

Вам рідні пишуть листи, і дзвонять, і шлють привіт

З Смоленська та Казані, із Сургута та Рязані,

З Воронежа, з Риги, з Уфи.

Опалені «Норд-Остом», ви не жителі, а просто

Богом звані хранителі Москви.

Казали мені: «Не майся,

Ми допоможемо, залишайся!»

І, признатися, я сьогодні, сам не знаю, чому

Від любові концертних залів

Їду з «трьох вокзалів»,

Щоб знову сюди примчатися — багаточисленну Москву.

До вас, надійні хлопці, дотепні дівчата

З Норільська, з Калуги, з Москви.

Я, мабуть, проти правил своє серце залишив вам

Вдяка від себе і від Неви.