Другу-туристу - Вячеслав Ковалёв

Ну, как же нам с тобой, дружище,

Теперь отвыкнуть от скитаний,

Привыкать к домашней пище,

Перестать быть дураками?

Как зовут нас домочадцы,

Ведь дел по горло, а годы мчатся.

И, для чего, не знаем сами,

Идём по жизни с рюкзаками.

Припев: Покоя нам нету.

Нам шум поездов

Подскажет сюжеты для будущих снов.

С годами врастают в нас эти пути

И благoславляют нас дальше идти.

Не за грибами, не на дачу,

Не на машине и не к морю.

Берем с собой сестру-удачу,

И дела нет до категорий,

Что разделяют все маршруты

По километрам и минутам.

Мы, вырываясь из уюта,

Смеёмся, — видно, черт попутал.

Припев.

Привет родне, идём неблизко,

Но опыт есть, и слову верим.

Мы не застольем в доме чистом,

Тропой опасной дружбу мерим.

Не дожидаясь покаянья,

Берем на память расстоянья,

Тропинки, просеки и дюны,

И день, когда был друг угрюмый.

Припев: Покоя нам нету.

Нам шум поездов

Подскажет сюжеты для будущих снов.

Бродяги земные, шесть струн под рукой,

И нам не впервые возвращаться домой.

И не понять, как это может

Всю жизнь манить к себе дорога,

Но что-то сверлит, что-то гложет,

И я опять сойду с порога.

В горах мы все — слегка поэты,

И в синей дымке силуэты

Нам карту жизни нарисуют,

И, значит, мы не зря рискуем!

Ну, як же нам з тобою, друже,

Тепер відвикнути від поневірянь,

Звикати до домашньої їжі,

Перестати бути дурнями?

Як звуть нас домочадці,

Адже справ по горло, а роки мчать.

І, для чого, не знаємо самі,

Ідемо по життя з рюкзаками.

Приспів: Спокою нам нема.

Нам шум поїздів

Підкаже сюжети для майбутніх снів.

З роками вростають у нас ці шляхи

І благословляють нас далі йти.

Не за грибами, не на дачу,

Не на машині і не до моря.

Беремо із собою сестру-удачу,

І справи немає до категорій,

Що поділяють усі маршрути

За кілометрами і хвилинами.

Ми, вириваючись із затишку,

Сміємося,— видно, чорт поплутав.

Приспів.

Привіт рідне, йдемо неблизько,

Але  досвід є, і слову віримо.

Ми не застіллям у будинку чистому,

Стежкою небезпечної дружбу міряємо.

Не чекаючи покаяння,

Беремо на пам'ять відстані,

Стежки, просіки та дюни,

І день, коли був друг похмурий.

Приспів: Спокою нам нема.

Нам шум поїздів

Підкаже сюжети для майбутніх снів.

Бродяги земні, шість струн під рукою,

І нам не вперше повертатися додому.

І не зрозуміти, як це може

Все життя манити до себе дорога,

Але щось свердлить, щось глине,

І я знову зійду з порога.

У горах ми все - злегка поети,

І в синьому серпанку силуети

Нам карту життя намалюють,

І, значить, ми недаремно ризикуємо!