Венера - Вячеслав Бутусов

Однажды вечером в саду,

Я встретил девушку одну,

Она гуляла при луне,

Я шел за ней в тени аллей,

Она заметила меня,

И предложила — будь со мной,

А наши тени между тем,

Слились в одну между собой,

Я крикнул:

Аллелуйя, золотой,

Унеси меня с собой,

Над собором, над водой,

Над холодною землей.

Ее спросил я: «Где живешь?»,

Она сказала: «Высоко»,

И показав наверх рукой,

Шепнула как ее зовут:

Венера.

Мы простились с ней,

Всходило солнце, звезды гасли,

И наши тени на траве,

Исчезли вместе в тот же час,

Я крикнул:

Аллелуйя, золотой,

Унеси меня с собой,

Над собором, над водой,

Вслед за облачной звездой.

Якось увечері в саду,

Я зустрів дівчину одну,

Вона гуляла у місяці,

Я йшов за нею в тіні алей,

Вона помітила мене,

І пропонувала — будь зі мною,

А наші тіні тим часом,

Злилися в одну між собою,

Я крикнув:

Аллелуйя, золотий,

Винеси мене з собою,

Над собором, над водою,

Над холодною землею.

Її запитав я: «Де живеш?»,

Вона сказала: «Високо»,

І показавши нагору рукою,

Шепнула як її клич:

Венера.

Ми розпрощалися з нею,

Сходило сонце, зірки гасли,

І наші тіні на траві,

Зникли разом у той же час,

Я крикнув:

Аллелуйя, золотий,

Винеси мене з собою,

Над собором, над водою,

Слідом за хмарною зіркою.