Зимний романс - Владимир Пресняков

Пролетев по свету, долгий путь бесцельный.

Обернулись ветры песней колыбельной.

Вьюгу усыпили во дворах окрестных,

И в снегах застыли, в белых, тесных.

Путь, на небе, Млечный, звездами исколот,

С тишиной повенчан мой любимый город.

На проспектах белых улеглись метели,

Засыпая в снежных колыбелях.

Между серых зданий мир качнется зыбкий,

И в воспоминаниях – девочка со скрипкой.

Музыка за нею тихо проплывает,

На ветвях деревьев тает, тает.

Сны зима застала, в переулках этих,

Фонари устало в ночь слепую светят.

Потерялось время в холоде бездомном,

Засыпая на стекле оконном.

Под луной проходя,

И ловя снежинки рукой,

Я вдыхаю ночь декабря,

После долгой разлуки с тобой…

Пролетівши світом, довгий шлях безцільний.

Обернулися вітри піснею колисковою.

Завірюху приспали у дворах навколишніх,

І в снігах завмерли, у білих, тісних.

Шлях, на небі, Чумацький, зірками сколот,

З тишею повінчано моє улюблене місто.

На проспектах білих лягли хуртовини,

Засинаючи у снігових колисках.

Між сірих будівель світ хитнеться хисткий,

І у спогадах – дівчинка зі скрипкою.

Музика за нею тихо пропливає,

На гілках дерев тане, тане.

Сни зима застала, у провулках цих,

Ліхтарі стомлено в ніч сліпу світять.

Втрачено час у холоді бездомному,

Засипаючи на склі віконному.

Під місяцем проходячи,

І ловлячи сніжинки рукою,

Я вдихаю ніч грудня,

Після довгої розлуки з тобою.