Следы (2) - Владимир Кузьмин

Столько лет прошло, я всё лечу

И как прежде, быть с тобой хочу.

И всё так же прилетая, я в твоих объятьях таю,

Но, всё это он — мой вечный сон.

Во сне я слышу тот же стон,

Кошмар и боль, в ушах — невыносимый звон.

И я не уверен больше, что завтрашний день

закончится по-другому,

И что вообще меня застанет он.

Всё это был кошмарный, долгий сон

И вдруг я просыпаюсь с первыми лучами.

Ты сладко спишь, в моей — твоя ладонь.

Любовь не разлучалась с нами.

Нет, любовь спасёт этот свет, свет, свет, свет, свет, свет, свет, свет…

Любовь, спасёт этот свет.

Любовь, спасёт этот свет.

Любовь, спасёт этот свет.

Стільки років минуло, я все лікую

І як раніше, бути з тобою хочу.

І все так ж прилітаючи, я в твоїх обіймах тану,

Але, все це він мій вічний сон.

У сні я чую той стогін,

Жах і біль, у вухах — нестерпний дзвін.

І я не впевнений більше, що завтрашній день

закінчиться по-іншому,

І що взагалі мене застане він.

Все це був кошмарний, довгий сон

І раптом я прокидаюся з першими променями.

Ти солодко спиш, у моєю — твоя долоня.

Кохання не розлучалося з нами.

Ні, кохання врятує це світло, світло, світло, світло, світло, світло, світло, світло, світло…

Кохання, врятує це світло.

Кохання, врятує це світло.

Кохання, врятує це світло.