Капитан - Владимир Кузьмин

Это случилось в далеких морях, от берега в сотне миль:

Корабль наш, казалось застрял — был постоянно штиль.

А люди ждали ветра, волны, там были и те, что — бурь,

Но парус тряпкой висел, увы, и люди кляли судьбу.

Правду, как правило, травят огнем, ее убивают.

И все ж,

Когда капитан говорил: «Плывем», все знали, что это ложь.

А капитан изощренно лгал, чтоб меньше было забот,

А тех, кто особенно много знал, капитан приказал: «За борт!»

Проигрыш.

И чтобы другим неповадно впредь, было им решено:

Всех по каютам тотчас запереть, шторкой занавесить окно.

А кто-то жадно тянулся к окну, а кто-то плевал на все,

И каждый познал и пряник, и кнут, и каждый выбрал свое.

В мире не вечно ничто под луной, зависим все от судьбы,

И капитан ушел в мир иной — он тоже не вечен был.

И годы стали вестей старей один капитан за другим,

И каждый твердил: «Мы движемся к цели», но все понимали — стоим.

Проигрыш.

Однажды весенним солнечным днем другой капитан взял штурвал,

Все думали — новый скажет: «Плывем» — он этого не сказал.

Зато он сказал: «Дальше так нельзя!

Уж если хотим идти,

Каждому нужно весла взять и научиться грести.»

И наш корабль потихоньку пошел, и штиль уже — не беда,

И каждый понял, что хорошо грести, а не ветра ждать.

И хоть наш корабль тихоходным слыл, но, главное, я понял там —

Когда корабль не может плыть, в этом виноват капитан.

Проигрыш.

И хоть наш корабль тихоходным слыл, но, главное, я понял там —

Когда корабль не может плыть, в этом виноват капитан!

Це сталося в далеких морях, від берега в сотні миль:

Корабель наш, здавалося, застряг — був постійно штиль.

А люди чекали вітру, хвилі, там були і ті, що бур,

Але вітрило ганчіркою висів, на жаль, і люди кляли долю.

Правду, як правило, труять вогнем, її вбивають.

І все ж,

Коли капітан казав: "Пливемо", всі знали, що це брехня.

А капітан витончено брехав, щоб менше було турбот,

А тих, хто особливо багато знав, капітан наказав: «За борт!»

Програш.

І щоб іншим не кортіло надалі, було їм вирішено:

Всіх по каютах відразу замкнути, шторкою завісити вікно.

А хтось жадібно тягнувся до вікна, а хтось плював на все,

І кожен пізнав і пряник, і батіг, і кожен вибрав своє.

У світі не завжди ніщо під місяцем, залежний все від долі,

І капітан пішов у мир інший — він теж не вічний був.

І роки стали звісток старій один капітан за другим,

І кожен твердив: «Ми рухаємося до цілі», але всі розуміли стоїмо.

Програш.

Якось весняним сонячним днем ​​інший капітан узяв штурвал,

Всі думали — новий скаже: «Пливемо» — він цього не сказав.

Натомість він сказав: «Далі так не можна!

Вже якщо хочемо йти,

Кожному треба весла взяти і навчитися грести.»

І наш корабель потихеньку пішов, і штиль уже — не біда,

І кожен зрозумів, що добре грести, а не вітру чекати.

І хоч наш корабель тихохідний мав славу, але, головне, я зрозумів там —

Коли корабель не може пливти, у цьому винен капітан.

Програш.

І хоч наш корабель тихохідний мав славу, але, головне, я зрозумів там —

Коли корабель не може пливти, у цьому винен капітан!