Sans regrets - Véronique Sanson

Dans cette ville, qu’est ce qu’elle peut bien faire

Pour calmer sa colre?

Comme une louve solitaire elle erre, elle erre, elle erre.

Elle est partie pour chasser la brume

De son cњur clat.

Elle est partie pour ce que nous fmes

Avant de dtruire le pass.

Dans cette ville, qu’est ce qui la fait rire

Des gens dans les bistrots?

Elle est partie pour pas les voir rougir,

Les gens comme il faut.

Jamais le vent de ses racines

N’tait venu jusqu' moi.

Elle a fui, une nuit ou la lune l’appelait,

Vers les anciennes dunes que les Dieux adoraient,

Sans regrets, sans regrets.

Elle avait le regard de ceux qui vont mourir,

Comme si elle se voyait mal et qu’elle voulait en rire.

Elle ajustait sa voix pour qu’elle vienne son cњur,

Qu’il ne sache jamais comment une femme meurt

Et ce silence tout autour d’elle,

C’tait leur tyrannie.

Ces petits fronts mchant suant de platitude,

C’est leur seule attitude.

Jamais le vent de ses racines

N’tait venu jusqu' moi.

Je voudrais qu’elle se dise:

«Je me pardonne mes fautes qui m’ont un jour offense

Et je dirais tout haut que j’ai toujours aim,

Sans regrets, sans regrets.

"

Elle a fui, une nuit ou la lune l’appelait,

Vers les anciennes dunes que les Dieux adoraient,

Sans regrets, sans regrets.

Що в біса вона робить у цьому місті?

Щоб вгамувати свій гнів?

Як самотній вовк, вона блукає, блукає, блукає.

Вона пішла розганяти туман

Від його розбитого серця.

Вона пішла заради того, що ми робимо

Перш ніж знищити минуле.

У цьому місті, що змушує її сміятися

Люди в барах?

Пішла, щоб не бачити, як вони червоніють,

Правильні люди.

Ніколи вітер з коріння

Не прийшов до мене.

Вона втекла однієї ночі, коли її покликав місяць,

До стародавніх дюн, яким обожнювали боги,

Без жалю, без жалю.

У неї був погляд тих, хто ось-ось помре,

Ніби погано побачила себе і хотіла з цього посміятися.

Вона налагодила свій голос, щоб він доходив до серця,

Нехай він ніколи не дізнається, як помирає жінка

І ця тиша навколо неї,

Це була їхня тиранія.

Ці злі маленькі брови, що потіють від плоскості,

Це їхнє єдине ставлення.

Ніколи вітер з коріння

Не прийшов до мене.

Я хочу, щоб вона сказала собі:

«Я прощаю собі свої провини, які мене колись образили

І я б сказав вголос, що я завжди любив,

Без жалю, без жалю.

"

Вона втекла однієї ночі, коли її покликав місяць,

До стародавніх дюн, яким обожнювали боги,

Без жалю, без жалю.