Раскалённый шёлк - Verba & Оля Пулатова

В этом неистовом шторме,

Не один хрупкий парус сломан,

Не один упал самолет.

На тропинке с виду спокойной

Погиб не один пешеход.

Я лежу на асфальте-кровати.

Быть хочу легкомысленной феей,

Тупой, бесчувственной куклой,

С нежной кожей, ногами от шеи.

И сегодня я не пойду

Пить вино и нести ерунду

В лихорадочном липком бреду.

Я лежу на асфальте-кровати

В мятом, испачканном платье.

Быть хочу грибом безучастным,

Растением или камнем,

Бессмысленным и прекрасным,

Ухоженным и аккуратным.

Опять пришлось смирить лед и пламя, пламя и лед.

Во мне леденеет всё и горит.

Разве это само пройдет?

Во мне как-то встретились нехорошо две упрямых стихии эти,

Но пока не слепили меня в снежок и мой не развеяли пепел.

Хорошо, что мозг еще цел.

Подо мной раскаленный шелк.

Из тончайших отравленных стрел.

Смятый смысл и рассыпана суть,

Я лежу, пытаясь уснуть

Я стояла в море текилы,

Зажигалкой в дрожащей руке,

Я летела с грузом тротила

В самолете, ушедшем в пике.

Опять наводить пришлось мне мосты между раем и адом

И может быть небо уже взорвалось над неловким таким дипломатом.

И ярость, и нежность сплелись, и метели, и протуберанцы.

И как это вместе собрать, сложить, ведь я же могу поломаться.

У цьому несамовитому штормі,

Не один крихкий вітрило зламаний,

Не один упав літак.

На стежці з виду спокійної

Загинув не один пішохід.

Я лежить на асфальті-ліжку.

Бути хочу легковажною феєю,

Тупою, байдужою лялькою,

З ніжною шкірою, ногами від шиї.

І сьогодні я не піду

Пити вино і нести дурницю

У гарячковому липкому маренні.

Я лежу на асфальті-ліжку

У м'ятій, забрудненій сукні.

Бути хочу грибом байдужим,

Рослиною або каменем,

Безглуздим і прекрасним,

Доглянутим та акуратним.

Знову довелося упокорити лід і полум'я, полум'я та кригу.

У мене льодіє все і горить.

Хіба це саме минеться?

В мені якось зустрілися погано дві вперті стихії ці,

Але поки не зліпили мене в сніжок і мій не розвіяли попіл.

Добре, що мозок ще цілий.

Піді мною розпечений шовк.

З найтонших отруєних стріл.

Зім'ятий сенс і розсипана суть,

Я лежу, намагаючись заснути

Я стояла в морі текіли,

Запальничкою в тремтливій руці,

Я летіла з вантажем тротилу

У літаку, що пішов у піку.

Знову наводити довелося мені мости між раєм і пеклом

І може бути небо вже вибухнуло над незручним таким дипломатом.

І  лють, і ніжність сплелися, і завірюхи, і протуберанці.

І як це разом зібрати, скласти, адже я можу поламатися.