Всё забудется - Вельвет

Осторожные шаги тихо прячут подо льдом.

Мягкой поступью зима убаюкала мой дом…

Раскидала жемчуга по бескрайним небесам,

Опустив хрустальный шлейф на продрогшие леса…

Белой россыпью снега упадут, склоняясь ниц.

По прозрачным серебрам легкий взмах ее ресниц…

Заколдуется, поет песни дивной красоты,

И усталая к утру заметет свои следы…

Всё забудется с летними грозами,

И закружится жизнь не спеша…

Нет той девочки с длинными косами,

Лишь тихонечко плачет душа…

Вдруг неслышно проскользнет, как хозяйка в мой мирок.

Молча взглянет мне в глаза и присядет на порог:

«Что, так больно?" — я спрошу, — «Где под сердцем стынет лёд?..»

Улыбнется мне в ответ: «Подожди, всё пройдет!..»

Не встревожит мой сон, не настигнут в толпе.

Мимолетные видения тебе…

И затихнут мечты в беспокойной тоске,

Просто искорки, погасшие в руке…

Всё забудется с летними грозами,

И закружится жизнь не спеша…

Нет той девочки с длинными косами,

Лишь тихонечко плачет душа…

Обережні кроки тихо ховають під льодом.

М'якою ходою зима заколисувала мій будинок.

Розкидали перли по безкрайніх небес,

Опустивши кришталевий шлейф на продроглі ліси.

Білим розсипом снігу впадуть, схиляючись до ниць.

По прозорим сріблам легкий помах її вій...

Зачаровується, співає пісні чудової краси,

І втомлена до ранку помітить свої сліди...

Все забудеться з літніми грозами,

І закружиться життя не спішаючи...

Немає тієї дівчинки з довгими косами,

Лише тихесенько плаче душа…

Раптом нечутно прослизне, як господиня в мій маленький світ.

Мовчки погляне мені в очі і присяде на поріг:

«Що, так боляче?» — я спитаю, — «Де під серцем холоне лід?..»

Усміхнеться мені у відповідь: «Чекай, все пройде!..»

Не стривожить мій сон, не наздогнаний у натовпі.

Швидколітні видіння тобі…

І затихнуть мрії в неспокійній тузі,

Просто іскорки, що погасли в руці.

Все забудеться з літніми грозами,

І закружиться життя не спішаючи...

Немає тієї дівчинки з довгими косами,

Лише тихесенько плаче душа…