Два друга - Вадим Козин

Дрались по-геройски, по-русски

Два друга в пехоте морской.

Один паренёк был калужский,

Другой паренёк — костромской.

Они точно братья сроднились,

Делили и хлеб, и табак.

И рядом их ленточки вились

В огне непрерывных атак.

В штыки ударяли два друга, —

И смерть отступала сама…

— А ну-ка, дай жизни, Калуга!

— Ходи веселей, Кострома!

Но вот под осколком снаряда

Упал паренёк костромской…

— Со мною возиться не надо, —

Он другу промолвил с тоской, —

Я знаю, что больше не встану,

В глазах беспросветная тьма…"

— О смерти задумал ты рано,

Ходи веселей, Кострома!

И бережно поднял он друга,

Но сам застонал и упал…

— А ну-ка, дай жизни, Калуга, —

Товарищ чуть слышно сказал.

Теряя сознанье от боли,

Себя подбодряли дружки,

И тихо по ровному полю

К своим поползли моряки…

Умолкла свинцовая вьюга,

Пропала смертельная тъма…

А ну-ка, дай жизни, Калуга!

Ходи веселей, Кострома!

Билися по-геройськи, по-російськи

Двоє друзів у піхоті морській.

Один хлопець був калузький,

Інший хлопець — костромський.

Вони як брати зродилися,

Ділили і хліб, і тютюн.

І рядом їх стрічки вилися

У вогні безперервних атак.

У багнета вдаряли двоє друзів,

І смерть відступала сама...

— Ану, дай життя, Калуга!

— Ходи веселіше, Костромо!

Але ось під осколком снаряда

Впав хлопець костромської…

— зі мною возитися не треба,—

Він другу промовив із тугою, —

Я знаю, що більше не встану,

У очах безпросвітна темрява..."

— Про смерть задумав ти рано,

Ходи веселіше, Костромо!

І бережно підняв він друга,

Але сам застогнав і впав...

—Ану, дай життя, Калуга,—

Товариш трохи чутно сказав.

Втрачаючи свідомість від болю,

Себе підбадьорювали дружки,

І тихо по рівному полю

До своїх поповзли моряки…

Замовкла свинцева завірюха,

Зникла смертельна тьма.

А ну-но, дай життя, Калуга!

Ходи веселіше, Костромо!