Король без короны - T9

L’histoire connaоt diffйrents йtats et diffйrents gouverneurs… Les guerres, les

rйvolutions… elle nous parle de l’honneur et du trahison.

Aujourd’hui nous allons parler de Louis 16. C’йtait un roi un peu simplet,

manipulй par

ses conseillers, peu au fait des questions de pouvoir.

Le caractиre «йtourdi «s'expliquait par sa forte myopie qui l’isolait du monde et ne lui permettait

pas de reconnaоtre

ses interlocuteurs.

Un roi simple, mais йrudit.

C’est, а vous de dйcider ce qui est vrai et ce qui

est de la lйgende.

Клерки строили парки, точили навыки,

Парики, как и реки, навеки топили веки.

Сбоку, недалеко улики, признаки и знаки

Калеки прятали под злаки, еле скаля клыки!

Крики публики велики были как горечь паприки,

Лики бликами упрекали как родные дали,

В маске печали

Его величество Луи стояли, будто бы на мели.

Мысли в жало бежали, как от жара пожара,

Кара вассала плескала терпения тару,

Миру, без спора, нужны были золота горы,

Дабы впору наполнить норы минора под кроной короны!

Клоны клоунов в гомоне пели тонами о луне

Незнакомыми словами, с ноты ми и со злыми глазами

Полными голыми камнями и двуликими днями,

Тайнами, которыми шуты играют королями…

Он проклинал себя за то, что сдался им.

Издавал законы правды, а все же был слепым.

Небо дарило дни, он остывал как звезды,

В объятиях темной ночи прятал свои грезы!

Где-то внутри голоса — он ощущал слабость,

Владыка без короны проклял свою гордость,

Пропил свою вину… Когда-то верил всем,

В плену у злобных духов становился глух и нем.

Он вспоминал отца, тот казнил судьбы всех,

В ком усомнится только смел, и он вкушал успех!

Но чертов сын не мог убить, любил больше прощать —

Падая к ногам короля люди убивали власть.

Словно дворовые псы, вцепились в верность и грусть,

Высасывали разум, растили скрытую верность…

И вот пришел день, монарх открыл глаза —

Другие люди у трона провозглашали себя!

В неволе времени,

От боли с тенями на ты,

Он терял мечты…

Мечты которые сроду были и так голые,

Полые залы, балы, приемы в родном доме —

Все, кроме лжи и фальши, лежало в коме!

Никто не плакал, только деревья роняли кроны,

Разделяя боль и горе короля без короны.

L'histoire connaоt diffйrents йtats et diffйrents gouverneurs… Les guerres, les

rйvolutions… elle nous parle de l'honneur et du trahison.

Aujourd'hui nous allons parler de Louis 16. C'йtait un roi un peu simplet,

manipulй par

ses conseillers, peu afait des questions depouvoir.

Le'caractіre'й tourdi's'expliquait par sa

pas de reconnaоtre

ses interlocuteurs.

Unroi simple, mais йrudit.

C'est, а?

est de la lйgende.

Клерки будували парки, точили навички,

Перуки, як і річки, навіки топили повіки.

Збоку, недалеко докази, ознаки та знаки

Калеки ховали під злаки, ледве скеляючи ікла!

Крики публіки великі були як гіркоту паприки,

Лики відблиски дорікали як рідні дали,

У маску смутку

Його величність Луї стояли, ніби на мілині.

Думки в жало бігли, як від жару пожежі,

Кара васала хлюпала терпіння тару,

Миру, без суперечки, були потрібні золота гори,

Щоб наповнити нори мінора під кроною корони!

Клони клоунів у шумі співали тонами про місяць

Незнайомими словами, с ноти ми і зі злими очима

Повним голим камінням і двуликими днями,

Таємницями, якими блазні грають королями.

Він проклинав себе за те, що здався їм.

Видавав закони правди, а все ж був сліпим.

Небо дарувало дні, він остигав як зірки,

В обіймах темної ночі ховав свої мрії!

Десь усередині голосу - він відчував слабкість,

Владика без корони прокляв свою гордість,

Пропив свою провину... Колись вірив усім,

У полоні у злобних духів ставав глухий і нем.

Він згадував батька, той стратив долі всіх,

У кому засумнівається тільки сміливий, і він їв успіх!

Але чортів син не міг убити, любив більше прощати —

Падаючи до ног короля люди вбивали владу.

Наче дворові пси, вчепилися в вірність і сум,

Висмоктували розум, виховували приховану вірність.

І ось прийшов день, монарх розплющив очі —

Інші люди у трона проголошували себе!

У неволі часу,

Від болю з тінями на ти,

Він втрачав мрії…

Мрії які зроду були і так голі,

Порожні зали, бали, прийоми в рідному домі

Все, крім брехні та фальші, лежало в комі!

Ніхто не плакав, тільки дерева роняли крони,

Розділяючи біль і горе короля без корони.