Бог-суперстар - Смысловые Галлюцинации, Вячеслав Бутусов

Темная ночь, выбираюсь из клуба, сзади кто-то окликнул: «Эй, Буба!»

Прибавляю шаг, прикуриваю нервно, надо было выходить через служебный,

Снова голос: «Здравствуйте, Буба!»

и улыбается улыбкой беззубой,

Подмигивает под-под-подбитым глазом, кто такой – похож на всех сразу.

Он начал: «Ну, ты, Серега - ковбой, слышал твою песню «Вечно молодой»,

Остальное творчество мне не понятно, неужели тебе самому приятно?»

Я говорю: "Ну, я-то ковбой, а ты-то, дружище, кто будешь такой?

Ты при всей своей неопрятности нарываешься на неприятности"

Ответ был как удар током: «Я идол советского рока,

Прибыл с берега истины все наболевшее высказать.

Ты что творишь, ты погряз в пороке, кто так выглядит в русском роке,

Что за песни – сколько соплей, ты позоришь меня, Сергей.

Поверь, мне больно говорить об этом, но почему ты не поешь дуэтом?

Все люди как люди, кто в Москве, кто в Австралии, а ты с Шахриным все на Среднем Урале,

Если не будешь дружить с головой не бывать тебе, Буба, супер-звездой.

Брось эти фокусы – иначе конец, это приказ, Сергей Бобунец!»

Сказал и исчез, словно ветер унес, кто это был, и что он тут нес,

Может у него какое-то горе и, что мне теперь – повеситься что ли?

У каждого в роке – свои пороки, давно пора извлекать уроки,

У каждого в роке – свои пороки, белеет мой парус такой одинокий,

Белеет мой парус такой одинокий, белеет мой парус такой одинокий.

Темна ніч, вибираюсь із клубу, ззаду хтось гукнув: «Гей, Бубо!»

Додаю крок, прикурю нервово, треба було виходити через службовий,

Знову голос: «Здрастуйте, Бубо!»

і посміхається беззубою усмішкою,

Підморгує під-під-підбитим оком, хто такий – схожий на всіх одразу.

Він почав: «Ну, ти, Серьога – ковбой, чув твою пісню «Вічно молодий»,

Решта творчості мені не зрозуміла, невже тобі самому приємно?»

Я кажу: "Ну, я ковбой, а ти, друже, хто будеш такий?"

Ти при всій своїй неохайності нариваєшся на неприємності.

Відповідь була як удар струмом: «Я ідол радянського року,

Прибув із берега істини все наболіле висловити.

Ти що твориш, ти загруз у пороку, хто так виглядає в російській долі,

Що за пісні – скільки соплів, ти ганьбиш мене, Сергію.

Повір, мені боляче говорити про це, але чому ти не співаєш дуетом?

Всі люди як люди, хто в Москві, хто в Австралії, а ти з Шахріним все на Середньому Уралі,

Якщо не будеш дружити з головою не бувати тобі, Буба, суперзіркою.

Кинь ці фокуси – інакше кінець, це наказ, Сергію Бобунцю!»

Сказав і зник, наче вітер забрав, хто це був, і що він тут ніс,

Може в нього якесь горе і, що мені тепер повіситися чи що?

У кожного в роке - свої пороки, давно час викладати уроки,

У кожного в долі – свої вади, біліє моє вітрило таке самотнє,

Біліє моє вітрило таке самотнє, біліє моє вітрило таке самотнє.