Муза - SharOn

Питер как всегда подгонит счастье, Чебы вгонят в депр

В бетонных дебрях холод задушил мартовский стебель

Тепло надыбать где бы?

И гнев свинцового неба слегка слепой,

Но не настолько, чтобы быть нелепым

Не из-за чьих-то советов время уносит вперед

Мне карту колода дает, на сердце колоть Liverbird

И верен я буду, покуда смерть меня не заберет

Ведь вера в бескрайний полет когда-нибудь в цель приведет

Когда за окнами стемнеет, мы перейдем на «ты»

Станем друг к другу впритык, в покровах темноты

Наполним в бокалы воды, оставшись один на один

И то, что дальше сотворим — кульминация наших картин

Эмоций шальных ассорти под утро смывая в сортир

Замедлили локомотив, а дальше лишь выбор пути

Я также продолжу нести чистейший, как адамантин

Посыл таким же смертным, а тебе предложу отойти

От этого ты потечешь, как пьяная слеза

Скажешь: «С меня слезай, ведь я не в силах больше приказать!»

И улетишь как стрекоза, но с явной оглядкой назад

И ядом сбивая азарт — нажать на тормоза

Jedem das Seine.

Не каждой даме суждено блистать,

Но словно в корсете глиста, ты в клубе жуешь пьедестал

И зеркало в моих текстах лишь для совершивших фальстарт —

Сбежавший с тюрьмы арестант

Так часто бывает, пацан: трактат застелила овца

И вот, попавши под алтарь, ты стал властелином кольца,

А она королевой конца.

И ты забегаешь в офсайд

Печаль в глазах, но между ее ног все тот же вход с торца

И не заполнит ее мозг контент, что ты ей там пропел

Её слова тебя раскрошат в щепки, словно лёд фраппе

И ты в момент оторопел, и быстро, как Арьен Роббен

Рождаешь мысль — пускать сигналы для других антенн

Эта арена — плен, где все монеты падают ребром

Амур, вместо выстрела в сердце, добавил подопытным бром

Неужто эта та самая грань между добром и злом?

Наверное поймешь, когда постигнешь это ремесло

Моя сестра мне скажет: «Шар, вылазь из всех иллюзий»

Хотя сама витает там и до сих пор не в курсе

Пустить по вене диаморфин или спиться в зюзю

Ну, а пока она в раздумьях в Париже спит с французом

Среди зажатых в узах привыкание — обуза,

Но рано или поздно моя муза меня загонит в лузу

В один момент искусный, вперед ногами — грузом

Меня вынесет любовь из этой пьяной тусы

И вариант тут, что намылить — оперу или веревку?

Разжечь огонь, пустить по ветру в суете стихий

Залить водой и закопать, зажать её за глотку

Это бандаж эмоций, связанных в мои стихи

Пітер як завжди підганяє щастя, Чеби втечуть у депр

В бетонних нетрях холод задушив березневе стебло

Тепло надибати де?

І гнів свинцевого неба злегка сліпий,

Але не настільки, щоб бути безглуздим

Не через чиїсь поради час забирає вперед

Мені карту колода дає, на серце колоти Liverbird

І вірний я буду, поки смерть мене не забере

Адже віра в безмежний політ колись в ціль приведе

Коли за вікнами стемніє, ми перейдемо на «ти»

Станемо один до одного впритул, у покровах темряви

Наповнимо в кели води, залишившись один на один

І то, що далі створимо — кульмінація наших картин

Емоцій шалені асорті під ранок змиваючи в сортир

Уповільнили локомотив, а далі лише вибір шляху

Я також продовжу нести чистий, як адамантин

Посилання таким смертним, а тобі запропоную відійти

Від цього ти потечеш, як п'яна сльоза

Скажеш: «З мене злазь, адже я не можу більше наказати!»

І відлетиш як бабка, але з очевидною оглядкою назад

І отрутою збиваючи азарт — натиснути на гальма

Jedem das Seine.

Не кожної дамі судилося блищати,

Але ніби в корсеті глиста, ти в клубі жуєш п'єдестал

І дзеркало в моїх текстах лише для тих, хто вчинив фальстарт —

Арештант, що втік з тюрми

Так часто буває, пацан: трактат застелила вівця

І ось, потрапивши під вівтар, ти став володарем кільця,

А вона королевою кінця.

І ти забігаєш у офсайд

Смуток у очах, але між її ніг все той ж вхід з торця

І не заповнить її мозок контент, що ти їй там проспівав

Її слова тебе розкришать у тріски, немов лід фраппе

І ти в момент отетерів, і швидко, як Ар'єн Роббен

Народжуєш думку - пускати сигнали для інших антен

Ця арена— полон, де всі монети падають рубарем

Амур замість пострілу в серце додав піддослідним бром.

Невже ця та сама грань між добром і злом?

Напевно зрозумієш, коли осягнеш це ремесло

Моя сестра мені скаже: «Куля, вилазь із усіх ілюзій»

Хоча сама витає там і досі не в курсі

Пустити по вене діаморфін або спитися в зюзю

Ну, а поки вона в роздуми в Парижі спить з французом

Серед затиснутих у вузах звикання — тягар,

Але рано чи пізно моя муза мене зажене в лузу

В один момент майстерний, вперед ногами — вантажем

Мене винесе кохання з цієї п'яної туси

І варіант тут, що намилити — оперу чи мотузку?

Розпалити вогонь, пустити за вітром у метушні стихій

Залити водою і закопати, затиснути її за горлянку

Це бандаж емоцій, пов'язаних у мої вірші