Меланхолия - SharOn

Мечты всегда сбываются иначе, чем мы ожидаем

Питер угнетает.

Черный пес — он сам себе хозяин

Антроцитовое небо звезды в кружева сплетая

Краем глаза наблюдает новую жертву на татами

Под названьем моя жизнь, где вместо точки запятая

Строки с битами рождают сплав, когда только светает

Мысли в ударе, дабы воздействовать строго ментально

Огибаю правила, но в меру, чтоб срока не дали

Мойры замотали меня между двумя городами

Я такой же как прежде, режу время, в умат коротаю

Плоды бесконечных скитаний, почерком Рю Мураками

Люди уходят в инвиз, но порой вылетают критами

Кроссы затерты до дыр и помнят тот пропавший след

На знакомой до боли тропе, сокрытой в опавшей листве

По коротый слепо к ней меня несла энергия извне,

Но хорошему приходит конец.

Во славу Сатане

Приход бросал прогибом, но нет, я не любил вас, леди

Пейот тебе в вагину и портал в могилу к Кастанеде

Эй, звезда трагикомедий, who’s your fucking daddy?

После этой love story вновь не верят в сказки дети,

Но ты верила в Икстлан и унеслась, а я болван

И в крематорий памяти сжигаю цепь выбитых преград

Все то, ради чего губил талант и творил бедлам,

Но только пепел знает, что значит сгореть дотла

Споры о личных вещах, пойман с поличным мрачняк

И сложно не вызвать врача, полтосик залит натощак

И это строго финальная часть

Так проще прощать и прощай

Меланхолия — жажда вечного паденья в пропасть,

Но не все так просто, даже там на входе спросят пропуск

Просветление за лавандос купить — да, это нонсенс

Просторы космоса — скорее шаг до невменоза

Для тех, кто не прошарен в жанре гонзо

Я выехал и жду, когда меня поджарит солнце

Под монотонный метроном котлов со ста (?) споткнется

И дернется плевком души в дрожащий социум

Мой свеженький молочный братик с ней забыл надеть гондон

Состав бредет на дно, с моим стремленьем, заодно с желаньем

Под закат пути посадить остатки веры на перо

И с рёвом выблевать себя всего на ветреный перон

Я был свидетелем на свадьбе, был свидетелем похорон своих

Себя же завалив.

-«Вы нахуя все собрались?»

Сюрреализм, причем такой, что не приснился бы Дали

Верните тело мое бренное в загаженный залив

Где белоснежное бурлит и практикуют оккультизм

Друзья бросают пить в надеждах змея победить, себя переродив

Для появления перспектив, или крушения парадигм?

Х*й знает, я один

Мрії завжди збуваються інакше, ніж ми очікуємо

Пітер гнітить.

Чорний пес — він сам собі господар

Антроцитове небо зірки в мереживні плітки

Краєм ока спостерігає нову жертву на татамі

Під назвою моє життя, де замість точки кома

Рядки з бітами народжують сплав, коли тільки світає

Думки в удару, щоб впливати строго ментально

Огинаю правила, але в міру, щоб терміну не дали

Мойри замотали мене між двома містами

Я такий як раніше, ріжу час, в розум коротаю

Плоди нескінченних поневірянь, почерком Рю Мураками

Люди йдуть в інвіз, але часом вилітають критами

Кроси затерті до дір і пам'ятають той зниклий слід

На знайомій до болю стежці, прихованої в опалому листі

Короткий сліпо до неї мене несла енергія ззовні,

Але гарному приходить кінець.

На славу Сатани

Прихід кидав прогином, але ні, я не любив вас, леді

Пейот тобі в вагину і портал у могилу до Кастанеди

Гей, зірка трагікомедій, who's your fucking daddy?

Після цієї love story знову не вірять у казки діти,

Але ти вірила в Ікстлан і внеслася, а я болван

І в крематорій пам'яті спалюю ланцюг вибитих перешкод

Все те, заради чого губив талант і творив бедлам,

Але тільки попіл знає, що значить згоріти вщент

Суперечки про особистих речах, спійманий з полічним похмурий

І складно не викликати лікаря, полтосик залитий натще

І це суворо фінальна частина

Так простіше прощати і прощай

Меланхолія - ​​жадоба вічного падіння в прірву,

Але не все так просто, навіть там на вході запитають перепустку

Просвітлення за лавандос купити — так, це нонсенс

Простори космосу — швидше крок до невменозу

Для тих, хто не пропрошений в жанрі гонзо

Я виїхав і чекаю, коли мене підсмажить сонце

Під монотонний метроном котлів зі ста (?) спіткнеться

І смикнеться плювком душі в тремтливий соціум

Мій свіженький молочний братик із нею забув надіти гондон

Склад тягнеться на дно, з моїм прагненням, заодно з бажанням

Під захід сонця шляхи посадити залишки віри на перо

І з ревом виблювати себе всього на вітряний перон

Я був свідком на весіллі, був свідком похорону свого

Себе ж заваливши.

-«Ви нахуя всі зібралися?»

Сюрреалізм, причому такий, що не приснився би Далі

Поверніть тіло моє тлінне в забруднену затоку

Де білосніжне вирує і практикують окультизм

Друзі кидають пити в надії змія перемогти, себе переродивши

Для появи перспектив чи аварії парадигм?

Х*й знає, я один