Plegaria - Sharif

El Sol se va poniendo su mortaja

Camino entre colillas y rameras

La noche ya se ha puesto sus alhajas

Mira cómo la Luna las baja por la escalera

Y yo, pellizco mi piedra de hachís

Y luego la mezclo con la carne de un cigarro

Prefiero sus ojos a París

Un beso de su boca a bocajarro

Dice qué, a veces me escondo tras un verso

Por llevarle a la muerte a la contraria

Y humilde me presento a los pies del universo

Con sólo una canción para ofrecer como plegaria

Me he acostumbrado al precipicio, saltar del edificio

Huyendo del bullicio y de la vanidad

Y he regresado al ejercicio, a dar en sacrificio

El verso de mi suplicio y mi felicidad

Infinito rito espiritual

Este cuerpo es un hostal y este alma es mi equipaje

Aquí la vida es una bonita espiral, sin principio ni final

Donde todo muere y todo nace

Por el miedo que le tengo a hacerme viejo

Busque una flora en el desierto de la multitud

Y ahora me presento ante el espejo

Con sólo una canción pa' retener a mi juventud

Precoz en el amor y el desengaño

Si alguna vez fui libre, fue en brazos de una mujer

Hace muchos años que me escapé del rebaño

Pero el alma todavía no ha aprendido a envejecer

Y bajo un cielo que no puede prometernos nada

Y ante unos dioses que no pueden salvarnos de nada

Escribo mi balada y descubro entre caladas

Que en este mundo la cordura está sobreestimada

Por mi familia que siempre fue mi raíz

Y también por el amor que para mí nunca fue un lastre

De nuevo vuelvo a abrir la cicatriz

Con tan sólo una canción pa' ser feliz en el desastre

Y ufano me afano en el arte profano

De buscar un verso que estremezca el corazón humano

Igual que un alquimista en un rito pagano

Busco transformar este dolor en amor pa' mi hermano

Y por eso no me escondo tras mi nombre

Ni tampoco confundo lo banal con lo profundo

Ya he descubierto lo invencible que es el hombre

Que sólo tiene su amor para luchar contra el mundo

Сонце сідає саван

Я ходжу між прикладами і розпусниками

Ніч вже вдягла свої коштовності

Подивіться, як місяць веде їх по сходах

І я, я щипаю свій гашиш

А потім я змішую це з м’ясом сигари

Я віддаю перевагу твоїм очам, ніж Парижу

Поцілунок з твоїх уст з близької відстані

Каже що, іноді ховаюся за куплет

За те, що довело протилежне до смерті

І скромний я ставлю себе біля ніг всесвіту

З піснею, яку можна піднести як молитву

Я звик до скелі, стрибаю з будівлі

Тікаючи від суєти

І я повернувся до вправи, щоб пожертвувати

Вірш моєї муки і мого щастя

духовний обряд нескінченності

Це тіло – гуртожиток, а ця душа – мій багаж

Тут життя прекрасна спіраль, без початку і кінця

де все вмирає і все народжується

Через страх старіти

Шукайте флору в пустелі натовпу

А тепер я стою перед дзеркалом

З однією лише піснею, щоб зберегти мою молодість

Передчасна в коханні та розчаруванні

Якщо я коли-небудь був вільним, то в обіймах жінки

Багато років тому я втік із стада

Але душа ще не навчилася старіти

І під небом, яке нам нічого не обіцяє

І перед якимись богами, які не можуть нас ні від чого врятувати

Я пишу свою баладу і відкриваю для себе між затяжками

Що в цьому світі розсудливість переоцінена

Для моєї родини це завжди було моїм корінням

А також за любов, яка для мене ніколи не була тягарем

Я знову відкриваю шрам

З однією лише піснею, щоб бути щасливим у катастрофі

І я пишаюся профанним мистецтвом

Шукати вірша, що трясе людське серце

Так само, як алхімік в язичницькому обряді

Я прагну перетворити цей біль на любов до мого брата

І тому я не ховаюся за своїм ім’ям

Я також не плутаю банальне з глибоким

Я вже зрозумів, наскільки людина непереможна

У кого є лише любов до боротьби зі світом