El Exilio De Mi Folio - Sharif, Pablo Carrouché

Cuando te quiero no estás

Eres como el humo que por si solo se disuelve sin más

Hoy creo que me crecerán alas

Por fin podré ir volando solo hasta Nunca Jamás

Si, y serás tú quien sepa todo, yo se

Que no necesito más el más mínimo rito de fe

Que todo y nada se demuestra aquí quedándose en pie

Y que en estilo poco pueden competir con monsieur

Y que si me quedo contigo es porque quiero

Haciéndolo descubro ese tesoro

Porque para el alma no hay demoras

Cuando moras por mi corazón, se nota si mejoro, si, siempre que lo decoras

Bebo todos los días de ese ánfora

Como desaforado lanzó algo más amplio, metáforas

Tengo un momento para que se lo regalamos al viento

Y vuelva con judías mágicas

Todo lo que esperes será poco

Todo lo que tiene es que buscar un bonito sitio loco

Y esperar como esperamos un eclipse

Dibujando elipses en síntesis, lo hacemos como poco

Buscando otro sofoco, quiero encontrarte princesa

Pero no conoceré el placer de ser eso tampoco

Dime todo lo que te provoco

Cuando te enfoque con el foco que se enciende si te toco

A veces quieres volver pero ya no puedes

Y cada vez más breve el recuerdo cede, al final ni adrede

Yo tengo la misión de sabotear la división

Pero la ilusión de colorear otra ocasión

Y si no encuentro la felicidad, lo dejo

Por eso nunca cejo, defínelo complejo, es pasión

Consigo siempre una canción

Tengo el ingrediente siempre listo para la acción

Quiero que cojas la que más te guste, será tu elección

Me busques y me guardes cerca de tu corazón

Si, cada aliento, cada latido y sentimiento

Están escondidos esperando su momento

No es infinito el firmamento

Pero no podrás calcular nunca lo que siento

Yo me pierdo en el viento

Si, para llegar a ti, donde estés, si, y meter mis pies dentro

Siempre motivos tengo para estar atento

Pero, si no los cuento es porque me prefiere cuerdo, no?

Y a la primera la vencida, ese es mi lema

Pensar en esquema y no me saques de ese tema

Mira, arrímate, con el calor que doy, abrígate

Y dame más besos de esos, nena, ilumíname

(Sharif)

Sentado en un bar de cualquier parte del planeta

Invoco a mi musa encima de una servilleta

Sé que no es buen sitio para una mujer coqueta

Mas cualquier alivia si la inspiración aprieta

Mira, aquí la realidad no lleva trajes, ni caretas

Zaragoza es mi ciudad, mueve su viento la veleta

De la rara enfermedad del corazón de los poetas

Que les lleva sin remedio a convertir la vida en letra

A mí me gusta cuando escribo sobre un nuevo folio en blanco

Pues mi verso es la semilla que florecerá en su campo

A veces tanto, tanto, tanto, que al final se queda en nada

Y tu tonto, tonto, tonto, otro más de la manada

Que a dolores de titanes traigo tinta de colosos

Versos de colores sinsabores deliciosos

Fumo y toso, yo solo coso versos en la luna

Mientras el humo se esfuma caprichoso

Y si el foso de mi sentir esta vacio pues rompo el papel y callo

Y, me he hecho a dormir a esperar que cante el gallo

Ya no rallo las paredes de las calles con mi nombre

Aunque vivo en, medio de un caos que llaman orden

Soy, de alma frágil, de verso ágil

Un niño viejo con la lagrima fácil y el rap complejo

Como un espejo solo reflejo miradas

Porque yo ya no me dejo engañar por las palabras

Si, aquí arriba solo hay piel y maquillaje

Es debajo donde hace su trabajo el engranaje

De este viejo, viejo traje de poeta moribundo

Que ya no tiene ganas de querer salvar el mundo

Porque, mi rap es triste, pero intenta mejorar

Antes de que la pelona le, venga a devorar

Si te vas a enamorar no pidas explicaciones

Yo solo suelo llorar por amigos y canciones

Así, que si me hablas no me vendas tu discurso, ya

Porque yo ya tengo tablas y aprendí algunos recursos

En el curso de este pulso que se llama vida loca

Suelen decir la verdad los ojos antes que las bocas

Y si quieres puedes ser lo que otros quieren que seas

Un barquito de vapor yendo favor de la marea

Pero, tu y yo sabemos que la realidad es fea

En este mundo Don Quijote mataría a Dulcinea

Niña, no es por la moda, es por la soga que te ahoga

Por lo que toda mi generación se droga

Es por las horas que el triste reloj devora

Y por la sola soledad desoladora

Y yo no sé, si he nacido para arder o he nacido para dar sombra

Yo solo sé que lo que escribo no se compra

Y que en este mundo tibio que aun confunde amor con odio

Yo solo encuentro alivio en el exilio de mi folio

Коли я люблю тебе, ти не такий

Ти як дим, що розчиняється сам

Сьогодні я думаю, що у мене виростуть крила

Нарешті я можу сам полетіти до Неверленду

Так, і ти будеш той, хто все знає, я знаю

Що мені більше не потрібен найменший обряд віри

Що все і нічого тут показано стоянням

І що за стилем мало що може конкурувати з месьє

І якщо я залишуся з тобою, то це тому, що я хочу

Роблячи це, я відкриваю цей скарб

Бо для душі не буває затримок

Коли ти живеш у моєму серці, це показує, чи я покращуюся, так, коли ти його прикрашаєш

Я щодня п’ю з тієї амфори

Як божевільний, він запустив щось ширше, метафори

У мене є момент, щоб ми віддали його вітру

І повертайся з чарівними бобами

Все, на що ти сподіваєшся, буде мало

Все, що вам потрібно зробити, це знайти гарний божевільний сайт

І чекати, як ми чекаємо затемнення

Малювання еліпсів у синтезі ми робимо принаймні

Шукаю ще один гарячий спалах, я хочу знайти тебе принцесу

Але я також не знаю задоволення бути цим

Розкажи мені все, що спричинило тебе

Коли я зосереджуюся на тобі за допомогою прожектора, який вмикається, якщо я торкаюся тебе

Іноді хочеться повернутися, але не можеш

І щоразу коротша пам'ять поступається місцем, зрештою навіть не навмисне

Я маю завдання саботувати дивізію

Але ілюзія фарбування інша нагода

І якщо я не знайду щастя, я кидаю

Тому я ніколи не здаюся, визначаю це складним, це пристрасть

Я завжди отримую пісню

Інгредієнт у мене завжди готовий до дії

Я хочу, щоб ви взяли той, який вам більше подобається, це буде ваш вибір

Шукай мене і тримай мене біля свого серця

Так, кожен вдих, кожен удар і відчуття

Вони приховані в очікуванні свого моменту

Небесна небеса не нескінченна

Але ти ніколи не зможеш підрахувати, що я відчуваю

Я гублюся на вітрі

Так, щоб дістатися до тебе, де б ти не був, так, і вставити ноги всередину

У мене завжди є причини бути уважним

Але якщо я їм не скажу, то це тому, що ти віддаєш перевагу мені розумного, правда?

І вперше пощастило, це мій девіз

Думайте коротко і не відволікайте мене від цієї теми

Подивись, підійди ближче, з теплом, що я даю, укутайся

І дай мені ще таких поцілунків, дитино, просвіти мене

(Шариф)

Сидіти в барі в будь-якій точці планети

Я закликаю свою музу поверх серветки

Я знаю, що це не найкраще місце для кокетливої ​​жінки

Плюс будь-які полегшення, якщо тисне натхнення

Подивіться, тут реальність не носить костюмів чи масок

Сарагоса — моє місто, флюгер рухається разом із своїм вітром

Про рідкісну хворобу серця поетів

Це неминуче змушує їх перетворити життя на лист

Мені подобається, коли я пишу на новій чистій сторінці

Бо мій вірш — це зерно, яке розквітне на твоїй ниві

Іноді так багато, стільки, стільки, що врешті-решт це ні до чого

А твій дурень, дурень, дурень, ще один із зграї

Що я приношу чорнило з колосів до болю титанів

Вірші кольорів смачні печалі

Курю і кашляю, тільки на місяць вірші шию

Поки дим примхливо зникає

І якщо яма мого почуття порожня, то я рву папір і мовчу

І я пішов спати, чекаючи, коли проспіває півень

Я більше не дряпаю стіни вулиць своїм іменем

Хоча я живу, посеред хаосу вони називають порядком

Я, з тендітною душею, зі стрімким віршем

Старий хлопчик із легкими сльозами та складним репом

Я, як дзеркало, лише відбиваю погляди

Тому що я більше не даю себе обдурити словами

Так, тут, нагорі, тільки шкіра та макіяж

Нижче шестерня виконує свою роботу

З цього старого, старого вмираючого костюма поета

Що йому більше не хочеться врятувати світ

Бо мій реп сумний, але постарайся стати краще

Перед тим, як лисий хлопець прийде поласувати

Якщо ви збираєтеся закохатися, не просіть пояснень

Я зазвичай плачу лише за друзями та піснями

Тож, якщо ти говориш зі мною, не продавайте мені свою промову зараз

Тому що в мене вже є дошки, і я вивчив деякі ресурси

По ходу цього пульсу називають божевільним життям

Очі зазвичай говорять правду раніше, ніж уста

І якщо ти хочеш, ти можеш бути тим, ким хочуть тебе інші

Маленький пароплав, що пливе з припливом

Але ми з вами знаємо, що реальність потворна

У цьому світі Дон Кіхот вбив би Дульсінею

Дівчино, це не через моду, це через мотузку, яка тебе топить

Тому все моє покоління стає кайфом

Це за години, які пожирає сумний годинник

І єдиною безлюдною самотністю

І я не знаю, чи я народився, щоб горіти, чи я народився, щоб кидати тінь

Я знаю лише, що те, що я пишу, не можна купити

І це в цьому теплому світі, який досі плутає любов з ненавистю

Я знаходжу полегшення лише у вигнанні мого фоліо