100 Frases - Sharif

A veces busco el folio como el que busca la lumbre

Para escapar del hambre y del frío de noviembre

A veces solo tengo la fuerza de la costumbre

Y el mimbre de unos versos que se rompen como siempre…

Y de los deseos solo quedan las pestañas

Una canción y un cajón con telarañas

Ya, solo le hago caso al corazón y a las entrañas

Que no es poco loco, y así casi nunca me equivoco

Llevo, muchos años ya jugando en este juego

Y nada nuevo, siempre el mismo sol el mismo foco

A veces me coloco y creo que debo ser fuego

Porque llego, y convierto en ceniza lo que toco

Sabes, en Zaragoza el frío quema los rosales

Por eso si el sol sale se celebran carnavales

Ya no crecen flores nuevas en los arrabales

Porque aquí pasan los días, pero todos son iguales

Y yo solo, brindo frente a una copa vacía

Tengo de compañía al silencio y su melodía

Escribo por la noche pa' poder dormir de día

Soy amante del derroche, despilfarro la alegría

Si la tengo, porque a veces es tan cara

Que el dinero no la paga aunque lo intente

Tú, siente y compara, si, dime quién te ampara

Dime quién repara, cuando el miedo es el que te mira a la cara

Dime, cuando el folio es el testigo de mi crimen

Quién me salva, cuando el dolor a mí me oprime el alma

Cuando lloro desde la noche hasta el alba

Como un niño que de amigas tiene a dos ojeras malva

Y aún así, parece que no escuchan lo que digo

Yo, no es al sol, es a mi sombra a quien persigo

A veces es verdad que la amistad es un castigo

Pero, que dios me parta si traiciono a algún amigo

Yo hago aviones de papel que solo vuelan hacia el alba

Escribo con la piel para poder llegar al alma

He perdido amigos, canutos, también dinero

Pero, lo único que duele de verdad es lo primero

Y lo segundo, tener a quien querer en este mundo

A pesar de las tormentas poder mantener mi rumbo

Tú no te confundas que yo ya no me confundo

El odio y el amor miden lo mismo de profundo

Con un verso rotundo retumbo en tus sentidos

Fecundo tu mente, a través de tus oídos

Yo voy con la esperanza del que todo lo ha perdido

Y así todo lo que viene es bienvenido…

…¿Quieres saber por qué?

yo soy de esa clase de torpes

Que le duelen más las, palabras que los golpes

Soy así, si, MC por vocación gris y sincero

La, luna de enero enamoró a mi lapicero

Yo, prefiero, demostrarlo a decirte que te quiero

Sé, que el material de las palabras es ligero

Y que, la vida es corta, el reloj un embustero

Todo lo que importa no se compra con dinero

Pero que le voy hacer si el placer es pasajero

Cuesta amanecer en esta jungla de acero

Con poco que ofrecer yo doy siempre lo que tengo

Porque así lo aprendí a hacer en el lugar de donde vengo

Yo vengo, y perdón si llegué tarde a tu chantaje

Pero, me fui de viaje sin peaje a otro paraje

Creo, que el maquillaje en el lenguaje es un vendaje

Feo, si en el fraseo no hay mensaje mejor vete a keo

Y veo, mucho rapeo por ego

Y luego en el juego del ruedo su flow de fuego es fogueo

Por esta parte, poco que contarte nada nuevo

El mismo nota que lo parte y luego se rasca los huevos

Yo, para encontrarme tuve que perderme

Tuve que aprender a desprenderme y ahora voy

Un poco más libre, un poco más triste

En busca de una frase que, ya sé que no existe

Solo soy el prisionero del tintero y de tu piel

El guerrero, bucanero de un velero de papel

El, patito feo, el castigado del recreo

Otro Teseo de paseo que se quedó sin cordel

Y ahhhh!, ahhhh!, aun me queda aire

Por suerte, mi sombra siempre me concede un baile

Ay de, este corazón ciego de orgullo

Que dice que si no es tuyo ya no quiere ser de nadie

Y no, nos son-ríe igual la luna

No, será por eso mismo que el Sarkete ya no fuma

O, quizás sea el espejo que ya no concede treguas

A los huesos de este viejo que no se muerde la lengua

Nena, véngame si muero en esta batalla

Y luego llévame junto a la playa

Y entiérrame en la arena, cerca de la orilla

Pa' que el mar me haga cosquillas y de noche me visiten las sirenas

Que, solo yo sé lo que pesa este pellejo

De, niño viejo, de macarra con complejos

Me, miro en el espejo y te, juro que no dejo de pensar

Que si no encuentro la felicidad lo dejo ya

Tengo la suerte del que escribe por placer

Del que sabe que la vida es perdonar y agradecer

Con, poco más que hacer que escribir y envejecer

Y esperar a que la muerte tenga labios de mujer

Lo confieso, a veces sueño con ese beso

Que quite el peso, y haga del final el regreso

Para ser libre en este mundo preso

Solo nos queda el sexo y ponerle algo de seso

Por eso… cuando no me queda un beso ni un canuto ni un amigo

Cuando han perdido peso los huesos que van conmigo

Ya solo me confieso en el folio sobre el que escribo

Tren expreso sin regreso hacia el olvido

Sin regreso hacia el olvido… 2013

Quisiera dedicaros unos versos

Que valieran lo que vale vuestra luz

Pero no cabe en un folio el universo

Tampoco en una frase cabe mi gratitud

Han de saber que decidí no decir nombres

Por si alguno se quedaba en el tintero

Así que va por las mujeres y los hombres

Por todos aquellos que me quieren y que quiero

A mi madre, por ser las columnas de mi templo

Por enseñarme con su amor y con su ejemplo

Qué más da que papá huyera

Si ella supo ser todo lo que él no era

A mis hermanos, por ser calor y abrigo

Aconsejarme cuando busco un buen amigo

Por perdonarme cuando no sé lo que digo

Y por estar siempre conmigo, como el sol está en el trigo

Y va por ti, y por las piedras del camino

Y por la suerte y el regalo de tener a mis sobrinos

A mi lado, deshojando los segundos

Con ellos y mi credo ya no me da miedo el mundo

Especial dedicación pa' los amigos

Que me dan su corazón sin regateos

Que no saben de mi flow ni mis rapeos

Pero solo con mirarme saben de qué pie cojeo

Y dios bendiga los clavos de mi ataúd

Y a los MCs que se dejan la piel y la juventud

En cada texto, respetando la escritura

Músicos honestos dan amor a esta cultura

Y yo solo canto lo que el corazón exige

Como el loco ruiseñor que no escapa del terremoto

Al hada noble del amor que no se elige

Yo os lo dije: yo no valgo nada sin vosotros

Іноді я шукаю фоліант, як той, хто шукає вогонь

Рятуватися від голоду й холоду листопада

Іноді я просто маю звичку

І плетіння деяких віршів, що ламаються, як завжди…

А з побажань залишилися тільки вії

Пісня і шухляда з павутиною

Вже я звертаю увагу тільки на серце і нутрощі

Це не трохи божевілля, тому я майже ніколи не помиляюся

Я граю в цю гру багато років

І нічого нового, завжди те саме сонце, той же фокус

Іноді я кайфую і думаю, що я, мабуть, вогонь

Тому що я приходжу, і перетворюю на попіл те, до чого торкаюся

Знаєте, у Сарагосі холод обпалює кущі троянд

Тому, якщо сходить сонце, святкують карнавали

У нетрях більше не ростуть нові квіти

Бо тут дні минають, але всі вони однакові

І я один тост за порожню склянку

Мені компанія — тиша і її мелодія

Я пишу вночі, щоб мати змогу спати вдень

Я любитель марнотратства, я марную радість

Так, бо іноді це дуже дорого

Ці гроші не платять за це, навіть якщо вони намагаються

Ти, помацай і порівняй, та скажи, хто тебе захищає

Скажи мені, хто ремонтує, коли страх дивиться тобі в обличчя

Скажи мені, коли фоліант буде свідком мого злочину

Хто мене рятує, коли біль душу тисне

Коли я плачу від ночі до світанку

Як у дитини, у друзів якої два бузкових мішки під очима

І все одно вони, здається, не чують, що я кажу

Я, це не сонце, це моя тінь, за якою я ганяюся

Іноді правда, що дружба - це покарання

Але благослови мене Бог, якщо я зраджу друга

Я роблю паперові літачки, які летять лише на світанку

Я пишу шкірою, щоб мати можливість достукатися до душі

Я втратив друзів, суглоби, а також гроші

Але єдине, що дійсно болить, це перше

А друге, щоб було кого любити в цьому світі

Незважаючи на шторми, я міг тримати свій курс

Ви не плутайте, що я більше не плутаюся

Ненависть і любов вимірюють однакову глибину

Стихом дзвінким гомоню в твоїх чуттях

Я запліднюю твій розум через твої вуха

Я йду з надією на того, хто втратив усе

І тому все, що приходить, вітається…

…Ви хочете знати чому?

Я з такого роду незграбний

Що слова ранять більше, ніж удари

Я такий, да, МС за сірим і щирим покликанням

Січневий місяць полюбив мою ручку

Я вважаю за краще показати це, щоб сказати тобі, що я тебе люблю

Я знаю, що матеріал слів легкий

І що, життя коротке, годинник брехливий

Все, що має значення, не купується за гроші

Але що я буду робити, якщо задоволення тимчасове

Це коштує світанку в цих сталевих джунглях

Маючи невеликі пропозиції, я завжди віддаю те, що маю

Тому що я навчився це робити там, звідки родом

Я йду, і вибачте, якщо я спізнився на ваш шантаж

Але я поїхав у безкоштовну поїздку в інше місце

Я вважаю, що макіяж на мові - це пов'язка

Негарно, якщо у фразі немає повідомлення, краще перейдіть на keo

І я бачу, багато репу для его

І тоді в грі на рингу його потік вогню порожній

У цій частині мало сказати вам нічого нового

Він сам помічає, що ламає його, а потім чеше свої яйця

Я, щоб знайти себе, мені довелося втратити себе

Мені довелося навчитися відпускати, і тепер я йду

Трохи вільніше, трохи сумніше

У пошуках фрази, якої, я вже знаю, не існує

Я просто в'язень чорнильниці і твоєї шкіри

Воїн, пірат паперового вітрильника

Він, гидке каченя, перерва утримання

Ще один Тесей на прогулянці, у якого закінчилася мотузка

Ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!

На щастя, моя тінь завжди дарує мені танець

На жаль, це серце сліпе від гордості

Це означає, що якщо він не ваш, він більше не хоче нікому належати

Та ні, місяць нам так само посміхається

Ні, саме тому Саркете більше не курить

Або, можливо, це дзеркало, яке більше не дає перепочинку

До кісток цього старого, що не прикушує язика

Крихітко, помстися мені, якщо я загину в цій битві

А потім відвези мене на пляж

І закопайте мене в пісок, біля берега

Щоб мене море лоскотало і русалки вночі відвідували

Ось тільки я знаю, скільки ця шкіра важить

З, старий, звідник з комплексами

Я дивлюся в дзеркало і, клянусь, не можу перестати думати

Що якщо я не знайду щастя, я покину його зараз

Я маю щастя того, хто пише для свого задоволення

Той, хто знає, що життя – це прощати і дякувати

З ним мало що можна робити, крім як писати і старіти

І чекай смерті мати жіночі губи

Зізнаюся, іноді мені сниться той поцілунок

Це знімає вагу та повертає кінець

Бути вільним у цьому ув'язненому світі

Ми тільки займаємося сексом і вкладаємо в це трохи розуму

Ось чому... коли в мене не залишилося ні поцілунку, ні джойнта, ні друга

Коли кістки, що йдуть зі мною, схудли

Тепер я тільки зізнаюся у тому фоліанті, на якому пишу

Експрес неповернення в забуття

Немає повернення в забуття… 2013

Я хочу присвятити кілька віршів

Щоб вони були варті того, чого варте твоє світло

Але всесвіт не вміщується на сторінці

І моя вдячність не вміщається в речення

Вони повинні знати, що я вирішив не називати імен

На випадок, якщо хтось залишився в чорнильниці

Так це стосується і жінок, і чоловіків

Для всіх, хто мене любить і кого я люблю

Моїй матері, за те, що вона була колоною мого храму

За те, що вчив мене своєю любов’ю і своїм прикладом

Яка різниця, якщо тато втік

Якби вона знала, як бути всім, чим він не був

Моїм братам за тепло і притулок

Порадьте мене, коли шукатиму хорошого друга

За те, що прощаєш мене, коли я не знаю, що говорю

І за те, що завжди зі мною, як сонце в пшениці

І за тобою йде, і за каміння дороги

І на щастя, і на подарунок мати моїх племінників

Біля мене, гортаю секунданти

З ними та з моїм віровченням світ мене більше не лякає

Особлива присвята друзям

Що вони віддають мені свої серця без торгу

Вони не знають ні про мій флоу, ні про мої репи

Але просто подивившись на мене, вони знають, на яку ногу я кульгаю

І благослови боже цвяхи в моїй труні

І МС, які залишають шкіру та молодість

У кожному тексті, дотримуючись написання

Любов до цієї культури віддають чесні музиканти

І співаю лише те, що хоче серце

Як божевільний соловей, що не втікає від землетрусу

До благородної феї любові, яку не вибирають

Я сказав тобі: я нічого не вартий без тебе