Светка - Сергей Наговицын

В легком платье цвета иней ты ходила на высоких каблуках,

Пацаны тебя любили, только я их всех держал на кулаках.

Не хватило воспитанья и однажды словно с лету по груди

Ты сказала: «До свиданья!

Хватит, все, ко мне теперь не подходи.»

Припев:

Солнца луч, тетрадка в клетку, во дворе летают мошки, комары.

Где ж ты Светочка-конфетка?

На ладошке твоя тает от жары.

Я бродил, ломая ветки, я стихов, как кошка белых, не писал.

Я сходил с ума по Светке и легко в окошко камушки бросал.

Пообшарпалися зданья, дождик тупо моросил, наш двор зачах.

Ты моталась на свиданья, ну, а я носил погоны на плечах.

Мне в письме писала мама, что тебя я шибко сильно не жалел.

Мол, пошла за капитана и умчалась с ним на белом корабле.

Припев

Пронеслись года туманом, поубавилось здоровье, стих мой пыл.

Вас теперь зовут Светлана, только как вот я по отчеству забыл.

На рублях одет по моде, МЖК, жена, ребенок на руках.

Я в почете на заводе, ну, а вы поди уже в директорах.

У легкій сукні кольору іней ти ходила на високих підборах,

Пацани тебе любили, тільки я їх усіх тримав на кулаках.

Не вистачило виховання і одного разу немов з льоту по грудях

Ти сказала: «До побачення!

Досить, все, до мене тепер не підходь.

Приспів:

Сонця промінь, зошит у клітину, у дворі літають мошки, комарі.

Де ж ти? Світочка-цукерочка?

На долоні твоя тане від спеки.

Я блукав, ламаючи гілки, я стихів, як кішка білих, не писав.

Я сходив з розуму по Свєтці і легко в віконце камінці кидав.

Пообшарпалися будинки, дощ тупо морошив, наш двір зачах.

Ти моталася на побачення, ну, а я носив погони на плечах.

Мені в листі писала мама, що тебе я сильно не шкодував.

Мовляв, пішла за капітана і мчала з ним на білому кораблі.

Приспів

Пронеслися роки туманом, поменшало здоров'я, стих мій запал.

Вас тепер звуть Світлана, тільки як от я по батькові забув.

На рублях одягнений по моді, МЖК, дружина, дитина на руках.

Я в пошані на заводі, ну, а ви поди вже в директорах.