Ночь - Сергей Наговицын

Тишина меня связала по рукам и ногам,

Заманила дура в сети воздушные.

Словно бабка проворчала, тебя не отдам.

Ты постой-ка сынок, да послушай-ка.

День, день уходит пусть, пусть покидает меня.

Это ночь, это ночь моя.

Как по листьям бьёт дождь озорной и босой,

На другие совсем не похожий.

Словно златая брошь льётся месяц стальной,

Отражается в лицах случайных прохожих.

День, день уходит пусть, пусть покидает меня.

Я уснул в тишине, я в неё был влюблён.

Мы с тех пор с ночью близкими стали.

И увиделся мне эротический сон,

И причудились дальние дали.

День, день уходит пусть, пусть покидает меня.

Тиша мене зв'язала по руках і ногам,

Заманила дурниця в мережі повітряні.

Наче бабуся пробурчала, тебе не віддам.

Ти стривай-но синку, та послухай-но.

День, день іде нехай, нехай покидає мене.

Це ніч, ніч моя.

Як по листі б'є дощ бешкетний і босий,

На інші зовсім не схожий.

Немов золота брошка ллється місяць сталевий,

Відображається в особах випадкових перехожих.

День, день іде нехай, нехай покидає мене.

Я заснув у тиші, я в неї був закоханий.

Ми з тих пір із вночі близькими стали.

І побачився мені еротичний сон,

І причудилися далекі дали.

День, день іде нехай, нехай покидає мене.