Cennet Bekçisi - Sehabe

Beni düşlerime gömün, gülüşlerimdeki solmuş papatya falımla

Seviyor, sevmiyor artık ne önemi var

Umut denen yalancı karanlıktan siyah

Her yer karanlık, herkes yabancı

Zamanı durdurun dönmesin bu dünya

İçimde büyük bir sızı kalbi sıkıştırır

Nefes almak can yakar canımdan ayrı

Tadım tuzum bir damla yok, yarım kaldım

Yanaklarım kurur mu, diner mi bu yağmur?

Kader gözüme bağlamış gökkuşağını

Siyahlarda ıslanan körebe oyunu benim

Meleğim inanmak istemem söyle nerdesin?

(-Öhö öhö)

Demek hayat bu kadar basit

Kader, kısmet yazılan çekilir tamam dedik nasip

«Ama olmuyor be» demekle olmuyor

Susmak bile asil değil tüm cevaplar sefil

Sabır selamet ayrı gayrı sen ve ben gibi

Ölüm yalnızlık kokan karanlık bir zifir

Göz göletlerimde can bulurken nilüfer

Karlar yağar ölüm soğuk ve ben küçük bir kardelen

Anlatamaz cümleler.

Hali bitap herif ben

Ayaz vurursa yalnızlığa üşümez mi kardelen

Uğurlamakta karanfiller bir meleği

Susmak eylemsizliğimin en büyük eylemi

Hüzün kokuyor tertemiz, el kol bağlı çaresiz

Gözlerimden gitmiyor, kirpiklerimi sardı sis

Tanınamayacak kadar yıkık, dağılmış haldeyim

Sormadılar «kimsiniz?»

Zaten ben bir kimsesiz

Поховай мене в мріях, з моєю зів’ялою ромашкою в усмішках

Йому подобається, він не любить, яке це вже має значення?

Чорне з фальшивої темряви зветься надією

Скрізь темно, всі чужі

Зупини час, не дозволяй цьому світу перевернутися

Великий біль всередині мене стискає серце

Мені боляче дихати окремо від душі

Немає ні краплі моєї смакової солі, я наполовину готовий

Чи висохнуть мої щоки чи цей дощ піде?

Доля прив’язала до моїх очей веселку

Я сліпа гра, що просочується в чорному

Ангеле мій, я не хочу вірити, скажи мені, де ти?

(-Кашель Кашель)

Тож життя таке просте

Доля, доля, що написано візьметься, ми сказали ок

Це не відбувається, кажучи «Але цього не відбувається»

Навіть мовчання не благородне, всі відповіді жалюгідні

Терпіння, мир, як ти і я

Смерть — це темна смола, яка пахне самотністю

Поки мої очі оживають у моїх водоймах, лотос

Йде сніг, смерть холодна, а я маленький пролісок

Незрозумілі речення.

Я все ще виснажена

Якби морози вдарили, чи не остудився б пролісок до самотності?

Гвоздики прощаються з ангелом

Мовчання — найбільший акт моєї бездіяльності

Пахне смутком, чистим, зв’язаними руками, безпорадним

З очей не йде, туман закрив вії

Я розбитий до невпізнання

Вони не питали "хто ти?"

Я все одно бездомний