The Ice-Breaker Baikal - Richard Dawson

My name is Sylvester Herbert, I live on Bird’s Nest Road

To my darling Rebecca, the end of spring I was betrothed

We grew up together on Flodden Street, though as children we were sworn enemies

I work at Armstrong & Mitchell’s, I am a welder there

And in between our toiling, in every moment spare

We’re trying for a baby of our own

The house isn’t much to look at yet, though we’ll get there soon enough

Every time there’s a heavy storm, the rain comes bruising through the roof

Splashing in my chamber pot, it sounds like a distant hammer

We’ve carpet with purple flowers in almost every room

As bald as my own father’s head, still better than bare floorboards

When there comes a little one, we’ll buy some nice rugs

I gently pat with a teaspoon, the crown of a soft boiled egg

And flick upon flick I peel away the crackled shell

I take my coffee strong and black in a cup the size of coal scuttle

A handful of green beans, gooseberries and tomatoes

The pickled trotters from a pig and a brick of bread all wrapped up in

Two little parcels of brown paper tied with bright red string

This morning as I walked down to work, I am in a world of my own

I bump into a lamp-post, and fall arse over tit

The only one who sees it is a three-legged cat sunbathing on a hot flagstone

I tickle him on the belly and swear him not to tell

He meows «Stop this silliness, Syl» and shooing me away

The sunlight dancing in his eyes reminds me of confetti

For the last three years and a little bit more, at a cost of five young men

We’ve been building a very special ship, before not seen the likes of which

The Ice-Breaker Baikal, five thousand tonnes of sweat and blood

And now she’s being dismantled, a giant jigsaw puzzle

Heading to St. Petersburg, then on to Listvenichnaya

Where she’ll be reassembled by the banks of the lake which bears her name

But things are never quiet, there’s always much to be done

And the workshop on a day like this, is hotter than the fucking sun

I spend the morning dreaming of a pint with an everlasting creamy head

And beads of evaporation slowly trickling down the glass

I let it sit there for a while, I’ve got to make this moment last

And when the daydream flows across my lips this endless thirst shall pass

The sky is baring its knuckles, my eyes are aching sore

You’re best to keep them squinted tight, and let the flowers of frost there grow

Impossible to tell, where the heavens end and the world begins

The wind is an ancient bell, fair ringing in our ears

Stinging our cheekbones and trying everything thing it knows

To find a way to sneak inside the folds of our coats

The bough smashing through the ice sounds like a mountain breathing

Heaving up and crashing down, across the frozen field we plough

Leaving in our wake, a thread of shimmering darkness

Churning up bright slabs, the size of great dinner plates

The size of our front door, tossed about with easy grace

A monolithic fountain pen descending down a page

We come upon an island, a wondrous sight to see

That out here in the middle of nowhere, such a splendid thing could be

And though the locals wear their face tight, in a mask of weather and time

They welcome us into the world with a stew of boiled goat

And a jig played on a horse head fiddle, commencing a great downpour

Of whisky made from fermented milk which goes in our stomachs like hot coals

Walking naked in the dark, to the lake within the lake

Singing a song of snow, crunching in between my toes

Arriving at the shore we find there floating a raft of human bones

Lashed soundly together, with kudzu vines dyed by starlight

And pushing off I drape my hand, like a curtain through the water

To find the outstretched fingertips of my unborn daughter

Мене звати Сильвестр Герберт, я живу на Пташиній дорозі

З моєю коханою Ребеккою в кінці весни я був заручений

Ми виросли разом на Флодден-стріт, хоча в дитинстві ми були заклятими ворогами

Я працюю в Armstrong & Mitchell’s, там я зварювальник

І між нашими працями, у кожну вільну мить

Ми намагаємося створити власну дитину

Будинок поки що не дуже на який дивитися, хоча ми приїдемо туди досить скоро

Кожного разу, коли йде сильний шторм, дощ пробиває дах

Бризкання в моєму камерному горщику звучить як далекий молот

Майже в кожній кімнаті є килим із фіолетовими квітами

Лисий, як голова мого власного батька, все-таки краще, ніж гола дошка

Коли прийде маленький, ми купимо гарні килимки

Я обережно погладжую чайною ложкою верхівку звареного яйця

І рух за рухом я віддираю потріскану шкаралупу

Я беру міцну і чорну каву в чашці розміром з вугільний ковш

Жменя зеленої квасолі, агрусу та помідорів

Мариновані рисаки зі свині та цеглинка хліба, загорнуті в

Два маленькі пакети коричневого паперу, перев’язані яскраво-червоною ниткою

Сьогодні вранці, коли я пішов на роботу, я потрапив у власний світ

Я натикаюся на ліхтарний стовп і падаю дупою на синицю

Єдиний, хто бачить це — триногий кіт, який засмагає на гарячому камені

Я лоскочу йому живіт і клянусь не розповідати

Він нявкає: «Припини цю дурість, Сіл» і відганяє мене

Сонячне світло, яке танцює в його очах, нагадує мені конфетті

Протягом останніх трьох років і трошки більше, за п’ятьох молодих чоловіків

Ми будували дуже особливий корабель, раніше не бачили якому

Криголам Байкал, п’ять тисяч тонн поту й крові

А тепер її розбирають, гігантський пазл

Вирушайте до Санкт-Петербурга, а потім на Ліственичну

Де вона буде знову зібрана на берегах озера, яке носить її ім’я

Але все ніколи не буває тихо, завжди є багато чого зробити

А майстерня в день, як цей, гарніший за гребане сонце

Я проводжу ранок, мріючи про пінту з вічною кремовою головкою

І кульки випаровування повільно стікають по склу

Я даю це посидіти деякий час, я повинен затримати цей момент

І коли мрія потече на моїх губах, ця нескінченна спрага мине

Небо оголює пальці, очі болять

Найкраще тримати їх примруженими, щоб там рости квіти морозу

Неможливо сказати, де закінчуються небеса і починається світ

Вітер — старовинний дзвіночок, справедливо дзвонить у наших вухах

Колючи наші вилиці і пробуючи все, що знає

Щоб знайти способ пролізти в складки нашого пальта

Гілка, що розбивається об лід, звучить як дихання гори

Піднімаючись і валившись, через замерзле поле ми ораємо

Залишається за нами нитка мерехтливої ​​темряви

Збивання яскравих плит, розміром з чудові обідні тарілки

Розміром наші вхідні двері, які легко витончені

Монолітна авторучка, що спускається вниз по сторінці

Ми натрапляємо на острів, дивовижне видовище, що бачити

Це тут, посеред нізвідки, може бути такою чудовою річчю

І хоча місцеві жителі носять своє обличчя під маскою погоди та часу

Вони вітають нас у світ тушонкою з вареної кози

І джиг зіграв на скрипці на голові коня, розпочавши велику зливу

З віскі, виготовленого із ферментованого молока, яке потрапляє в наш шлунок, як гаряче вугілля

Іду голим у темряві, до озера в озері

Співаю пісню снігу, хрускіт у між пальцями ніг

Прибувши до берега, ми знаходимо там плаваючий плот із людськими кістками

Міцно зв’язані разом із лозами кудзу, пофарбованими зірками

І, відштовхуючись, затягую руку, як завісу через воду

Щоб знайти розпростерті кінчики моїй ненародженої дочки