Fallen - RAF 3.0, Nazar

Drei, zwei, eins, null

Drei, zwei, eins, null

Ihr Körper ist am Boden, Gedanken schwirr’n im All

Doch Träume sind verlogen, denn sie wirken so real

Kein Mensch weiß, wer er ist, sie suchen nach dem Ziel

Doch finden tun sie nichts, alles pure Fantasie

Vor der harten Realität flüchten manche ins Gebet

Der Rest sucht seinen Schutz in der Anonymität

Das Verlangen nach Distanz versperrt sie wie im Knast

Doch schlafend hab’n sie Angst, sie hätten was verpasst

Obwohl sie fast verbrennen, woll’n sie alle noch ein Stück

Ein Stück näher zur Sonne

Ihre Körper hab’n kein Blut mehr

Ihr Herz tickt wie 'ne chemische Bombe, ey

Und sie schrei’n, sie klag’n, sie wein’n, doch wissen nicht, weshalb

Sie fall’n, sie fall’n, sie fall’n, sie fühlen nichts mehr

Sie sind lebendig begraben (zwei, eins, null)

Ihren Geist verfolgt der Schein von täuschenden Kristall’n

Sie fall’n, sie fall’n, sie fall’n, sie fühlen nichts mehr

Sie sind lebendig begraben, ey (zwei, eins, null)

Die Gegenwart ist hart, Vergangenheit zu trist

Den lebenslangen Pfad bewandern sie für nichts

Die zweite Realität gespiegelt von Null’n und Einsen

Jeder sucht nach den Kristall’n, um es den Kumpels zu beweisen

Menschen sammeln heute Friends wie Mafiapaten Kunst

Sie fragen Frauen nicht mehr nach Namen, sie fragen, wie viele hab’n sie gebumst

Sie leben in Kategorien, erster, zweiter Klasse

Menschen werden wieder zum Tier, b-b-bestialische Rasse

Und obwohl sie fast ertrinken, woll’n sie alle noch ein Stück

Ein Stück tiefer ins Meer

Trotz der tausend Sterne seh’n sie niemals hinauf

Und mein’n, der Himmel sei leer, ey

Und sie schrei’n, sie klag’n, sie wein', doch wissen nicht, weshalb

Sie fall’n, sie fall’n, sie fall’n, sie fühlen nichts mehr

Sie sind lebendig begraben (zwei, eins, null)

Ihren Geist verfolgt der Schein von täuschenden Kristall’n

Sie fall’n, sie fall’n, sie fall’n, sie fühlen nichts mehr

Sie sind lebendig begraben (zwei, eins, null)

Die ganze Welt steht auf sich selbst

Auf ihren Köpfen, ihren Verstand nimmt man nicht ernst

Wer sich belügt, (lügt) sich (sich) selber an

Das Glück (Glück) liegt in Menschenshand

Und wenn du es nicht erkennst (-kennst)

Bleibst (bleibst) du nur blind (blind, blind)

Sag (sag, sag) mir (mir, mir), wer, wer wir sind, sind

Sind wir auch das, wofür wir uns halten?

Die üblichen Taten, nur Lügen und Hassen

Trübe Gedanken und all (all) das (das)

Nur um unsere Würde zu halten?

Ich weiß es nicht, doch mein zweites Ich

Sagt mir, dass wir alle hier verfeindet sind

Doch mein Instinkt ist eingestimmt

Auf Konfrontationen und Eigensinn (oh)

Denn immer wenn ich wach bin (wach bin)

Erzählt mir das Leben nur Schwachsinn

Denn immer wenn ich wach bin (wank' ich)

Zwischen Ideen und Wahnsinn

Wir haben gegen Wände geschlagen

Denn alle gefallenen Engel versagen

Wir schlucken den Dreck der Gesellschaft

Und merken erst dann, Mann, wir sind hier lebendig begraben

Und sie schrei’n, sie klag’n, sie wein', doch wissen nicht, weshalb

Sie fall’n, sie fall’n, sie fall’n, sie fühlen nichts mehr

Sie sind lebendig begraben (zwei, eins, null)

Ihren Geist verfolgt der Schein von täuschenden Kristall’n

Sie fall’n, sie fall’n, sie fall’n, sie fühlen nichts mehr

Sie sind lebendig begraben (zwei, eins, null)

Три, два, один, нуль

Три, два, один, нуль

Твоє тіло лежить на землі, думки гудуть у просторі

Але мрії хибні, тому що здаються такими реальними

Ніхто не знає, хто він, вони шукають мету

Але вони нічого не знаходять, це все чиста фантазія

Деякі шукають порятунку від суворої реальності в молитві

Решта шукають захисту в анонімності

Прагнення до дистанції блокує їх, як у в'язниці

Але коли вони сплять, вони бояться, що щось пропустили

Хоч вони майже горять, але всі хочуть по шматочку

Трохи ближче до сонця

У їхніх тілах більше немає крові

Твоє серце цокає, як хімічна бомба, привіт

І кричать, скаржаться, плачуть, але не знають чому

Падають, падають, падають, більше нічого не відчувають

Вони поховані живцем (два, один, нуль)

Її розум переслідує сяйво оманливих кристалів

Падають, падають, падають, більше нічого не відчувають

Вони поховані живими, ей (два, один, нуль)

Сьогодення важке, минуле надто сумне

Вони йдуть життєвим шляхом дарма

Друга реальність, відображена нулем і одиницею

Усі шукають кристали, щоб довести це друзям

Сьогодні люди збирають друзів, як мафіозні хресні батьки колекціонують мистецтво

Вони більше не питають жінок, як їх звати, вони питають, скільки вони трахали

Вони живуть категоріями, перший, другий клас

Люди знову стають звірами, б-ч-звіриною расою

І хоч ледь не тонуть, але всі хочуть шматка

Трохи глибше в море

Незважаючи на тисячу зірок, вони ніколи не дивляться вгору

А я думаю, що небо порожнє, ой

І кричать, скаржаться, плачуть, але не знають чому

Падають, падають, падають, більше нічого не відчувають

Вони поховані живцем (два, один, нуль)

Її розум переслідує сяйво оманливих кристалів

Падають, падають, падають, більше нічого не відчувають

Вони поховані живцем (два, один, нуль)

Весь світ сам по собі

На голові вони не сприймають свій розум серйозно

Той, хто бреше собі (бреше) самому собі

Щастя (щастя) в руках людини

І якщо ви не впізнаєте (-знаєте)

Залишайся (залишайся) ти просто сліпий (сліпий, сліпий)

Скажи (скажи, скажи) мені (мені, мені), хто, хто ми є

Чи ми тими, ким ми себе думаємо?

Звичайні дії, просто брехня і ненависть

Похмурі думки і все (все) те (те)

Просто щоб зберегти нашу гідність?

Не знаю, але моє друге я

Скажи мені, що ми всі тут вороги

Але мій інстинкт налаштований

Про протистояння і впертість (о)

Бо щоразу, коли я прокинусь (прокинусь)

Життя каже мені лише дурниці

Бо щоразу, коли я прокинусь (я трясусь)

Між ідеями та божевіллям

Ми вдаряємося по стінах

Бо всі впалі ангели зазнають невдачі

Ми ковтаємо бруд суспільства

І тільки тоді зрозумій, чоловіче, ми тут заживо поховані

І кричать, скаржаться, плачуть, але не знають чому

Падають, падають, падають, більше нічого не відчувають

Вони поховані живцем (два, один, нуль)

Її розум переслідує сяйво оманливих кристалів

Падають, падають, падають, більше нічого не відчувають

Вони поховані живцем (два, один, нуль)