Культура - pyrokinesis, STED.D

Все оборвется обязательно, гаснут глаза и скатертью

Будет школа к могиле, к счастью, по касательной.

Искусство есть, но оно отныне души не ранит -

Все не так и люди застряли между двумя мирами.

Только врут и трут они там, трудно тут и никак

Быть самим собой и над нами нависли руки кукольника.

Нам как-будто бы не дали поспать

И уставше, все что имели, мы закатали в асфальт.

Сколько пройдено проселок и дорог.

Ты думал музыка - успех, но только все наоборот.

И только ты виновен в том, что тут искусству нет места;

И что "хуйня" для тебя - для нас как синоним протеста.

И видим выход, мы все реже потом -

И вся твоя юность замурована в железобетон.

И тут нету денег, нет отдачи, сложный творческий рост,

Но для художника даже стекло троллейбуса будет, как холст.

Творец де-факто, де-юре -

Я ненавижу искусство, я ненавижу культуру!

И мне так грустно и весело, и мне грустно и весело!

Ненавижу стихи, но так обожаю поэзию.

Мы проебали все с треском

И эта музыка стала нашей культурой протеста!

И это все что осталось, но мы готовы ко всему

Пока есть самая малость огня.

Творец де-факто, де-юре -

Я ненавижу искусство, я ненавижу культуру!

И мне так грустно и весело, и мне грустно и весело!

Ненавижу стихи, но так обожаю поэзию.

Мы проебали все с треском

И эта музыка стала нашей культурой протеста!

И это все что осталось, но мы готовы ко всему

Пока есть самая малость огня.

Я вижу ветер - он не в спину, он давит с неба.

Люди схавают дерьмо и пропустят то, что бессмертно.

Зато мы снова видим звезды, существуя без света,

Но эти звезды нам расскажут про пустую жизнь.

(Смотри наверх) Как много мне в эту песню вложить?

Достаточно ли лжи, чтобы обмануть себя, куражить,

Стирая память о разлитый по стаканам джин,

Или уйти на все ни тратя и дня?!

Зато, мы всем не рады людям

Чьи тела по кроватям меняли (прости).

Здесь, на руинах, новый дом приютит мою боль.

В этой музыке, скрыв тысячи безумных деяний -

Копаю яму и аккомпанирую толпой.

Музыка из осуждений поднимет на вилы!

Костер сожжет все то, из-за чего были горды (увы).

Из сгустка паров квартир,

Мы выстроим аромат любимых,

Чтобы искусство развеять, как дым!

Творец де-факто, де-юре -

Я ненавижу искусство, я ненавижу культуру!

И мне так грустно и весело, и мне грустно и весело!

Ненавижу стихи, но так обожаю поэзию.

Мы проебали все с треском

И эта музыка стала нашей культурой протеста!

И это все что осталось, но мы готовы ко всему

Пока есть самая малость огня.

Творец де-факто, де-юре -

Я ненавижу искусство, я ненавижу культуру!

И мне так грустно и весело, и мне грустно и весело!

Ненавижу стихи, но так обожаю поэзию.

Мы проебали все с треском

И эта музыка стала нашей культурой протеста!

И это все что осталось, но мы готовы ко всему

Пока есть самая малость огня.

Все обірветься обов'язково, гаснуть очі та скатертиною

Буде школа до могили, на щастя, за дотичною.

Мистецтво є, але воно відтепер душі не ранить

Усі не так і люди застрягли між двома світами.

Тільки брешуть і труть вони там, важко тут і ніяк

Бути самим собою і над нами нависли лялькові руки.

Нам ніби не дали поспати

І втомившись, все що мали, ми закатали в асфальт.

Скільки пройдено путівець та доріг.

Ти думав музика – успіх, але тільки все навпаки.

І тільки ти винний у тому, що тут мистецтву нема місця;

І що "хуйня" для тебе – для нас як синонім протесту.

І бачимо вихід, ми все рідше потім -

І вся твоя молодість замурована в залізобетон.

І тут немає грошей, немає віддачі, складне творче зростання,

Але для художника навіть скло тролейбуса буде як полотно.

Творець де-факто, де-юре -

Я ненавиджу мистецтво, я ненавиджу культуру!

І мені так сумно та весело, і мені сумно та весело!

Ненавиджу вірші, але так обожнюю поезію.

Ми проїбали все з тріском

І ця музика стала нашою культурою протесту!

І це все, що залишилося, але ми готові до всього

Поки що є трохи вогню.

Творець де-факто, де-юре -

Я ненавиджу мистецтво, я ненавиджу культуру!

І мені так сумно та весело, і мені сумно та весело!

Ненавиджу вірші, але так обожнюю поезію.

Ми проїбали все з тріском

І ця музика стала нашою культурою протесту!

І це все, що залишилося, але ми готові до всього

Поки що є трохи вогню.

Я бачу вітер – він не в спину, він тисне з неба.

Люди поховають лайно і пропустять те, що безсмертно.

Зате ми знову бачимо зірки, існуючи без світла,

Але ці зірки нам розкажуть про пусте життя.

(Дивись нагору) Як багато мені в цю пісню вкласти?

Чи достатньо брехні, щоб обдурити себе, куражити,

Стираючи пам'ять про розлитий по склянках джин,

Чи піти на все не витрачаючи і дня?

Зате ми всім не раді людям

Чиї тіла по ліжках міняли (вибач).

Тут, на руїнах, новий будинок притулить мій біль.

У цій музиці, приховавши тисячі шалених діянь -

Копаю яму і акомпаную натовпом.

Музика із засудів підніме на вила!

Багаття спалить усе те, через що були горді (на жаль).

Зі згустку пар квартир,

Ми вибудуємо аромат коханих,

Щоб мистецтво розвіяти, як дим!

Творець де-факто, де-юре -

Я ненавиджу мистецтво, я ненавиджу культуру!

І мені так сумно та весело, і мені сумно та весело!

Ненавиджу вірші, але так обожнюю поезію.

Ми проїбали все з тріском

І ця музика стала нашою культурою протесту!

І це все, що залишилося, але ми готові до всього

Поки що є трохи вогню.

Творець де-факто, де-юре -

Я ненавиджу мистецтво, я ненавиджу культуру!

І мені так сумно та весело, і мені сумно та весело!

Ненавиджу вірші, але так обожнюю поезію.

Ми проїбали все з тріском

І ця музика стала нашою культурою протесту!

І це все, що залишилося, але ми готові до всього

Поки що є трохи вогню.